29 Гру, 2016

Огляд епічної гри “Uncharted 4: A Thief’s End”

Примітка. Для тих, хто не знайомий із серією та все ж читає цей огляд, хочу одразу сказати, що я спробував максимально його оптимізувати для всіх читачів, продемонструвавши головні риси та особливості серії «Uncharted».

Зовсім недавно я став щасливим власником PS4, що дало мені змогу насолодитись достойними проектами сучасного геймдеву та більш-менш стабільним FPS. Найперше, що я повинен був зробити, так це озброїтись всіма можливими ексклюзивами для цієї платформи, що вже давно стали культовими. Тож, першою під мій приціл попала популярна сага про мисливця за скарбами Нейтана Дрейка із серії відеоігор «Uncharted».

Тож, достатньо набігавшись у пошуках втрачених скарбів древніх цивілізацій в «Uncharted: The Nathan Drake Collection», я все ще  не був впевнений, чи готовий поринути в останню подорож Дрейка з сумним підзаголовком «А Thief’s End». Після завершення третьої частини, розробники з Naughty Dog залишили собі простір для роздумів стосовно продовження серії. Це здавалось можливим, адже кожна нова частина Uncharted  – це свого роду подвоєння епічності попередника. Та всі карти вже давно на столі, і «Uncharted 4: A Thief`s End» чітко дає зрозуміти нам, що вона є завершальною в серії.

I am a Man of Fortune, and I must seek my Fortune.

Саме з цих слів розпочинається ще одна небезпечна пригода легендарного мисливця за скарбами, VIP-персони в світовій mem-спільноті, балакучого жартівника та просто величезної скалки в дупі своїх ворогів  – Нейтана Дрейка.

Події попередніх частин демонстрували цілеспрямованість Нейта та жагу до пригод, і навіть попри усі значні та незначні невдачі протагоніста, у гравця складається чітке враження про героя: це його покликання.

Отож, пройшов вже не один рік з часу останньої пригоди Нейтана, він намагається вести «нормальний спосіб життя», що означає законний. В минулому Дрейк часто мав проблеми з законом, враховуючи специфіку його заробітку, тому після останньої великої пригоди він намагається асимілюватись серед сірості буденних проблем, знайшовши інший, легальний спосіб заробітку. Осівши в пригороді міста разом з люблячою дружиною, якій він обіцяв не повертатись до звичного ремесла, Нейт намагається назавжди закрити ту найцікавішу та найяскравішу сторінку свого життя.

Розробники з Naughty Dog як завжди уважні до деталей, та вміло демонструють рутину Нейтана, передаючи переживання героя через цікаві та змістовні діалоги. Саме з них ми розуміємо, наскільки не підходить йому це «нормальне» життя, і як сильно йому бракує пригод на п’яту точку та присмаку пороху в роті. Та й доля підкидує йому все нові способи заробітку хороших грошенят у не зовсім легальний спосіб, що кожного разу лиш підсилює внутрішню боротьбу героя зі своєю сутністю.

Переломним моментом для Нейта стає зустріч з його братом Семом Дрейком, який вважався мертвим довгих 15 років. Весь цей час він провів в панамській тюрмі, де його співкамерником був наркобарон Гектор Алькасар. В камері Сем неодноразово розповідав Алькасару про справу всього його життя – пошуки скарбів легендарного корсара Генрі Ейвері, еквівалентність яких дорівнює 400 мільйонів доларів США. Скарби знаходяться в не менш легендарній столиці піратів Ліберталії. Володіючи правильними зв’язками, наркобарон допомагає втекти старшому Дрейку, та взамін вимагає віднайти скарб, інакше Алькасар розправиться з ним. Дізнавшись про це, Нейт не може стояти в стороні та, обманувши дружину, відправляється в небезпечну подорож, всіма силами намагаючись допомогти брату та врятувати його життя.

В заключній частині пригодницької саги, на відміну від попередників, значний акцент зроблений саме на стосунках між головними героями. Якщо в попередніх частинах серії сюжет розкривався в основному за рахунок впливу на героїв зовнішніх чинників, таких як динамічні локації, взаємодії з другорядними персонажами чи плоскими одноманітними антагоністами, то в четвертій частині на сюжет основний вплив мають саме емоційні зв’язки між персонажами  та їх внутрішні конфлікти.

Аналізуючи персонажа Нейтана Дрейка, доречно зазначити, що він й справді почав еволюціонувати. Чому лише розпочав? Та тому, що по великому рахунку через свого роду «емоційний консерватизм», уявлення про характер героя закарбовується ще з першої частини, і дві наступних гри розробники майже ніяк не намагаються змінити Вашу думку про героїв..

Невпевнені, але важливі кроки до змін були зроблені в «Uncharted 3», де гравцю намагались розкрити персонажа, відсилаючи його в юнацькі роки Нейта, де знайомили з його кращим другом та партнером – Віктором Саліваном. Та на загальному фоні захоплюючої подорожі та тотальної руйнації всього, на що доведеться наступити, все це просто вислизає від уваги, переносячись в частину саме цієї, окремої сторінки в життя Дрейка.

Відчувається, що «осілий» спосіб життя значно відобразився на Нейтані, тепер його часто супроводжують сумніви, які він коментує протягом гри. З кожною новою главою характер головного героя зазнає значних змін (знову ж таки, по відношенню до досвіду попередніх частин). Та цього разу флешбеки не лише дають відомості про сюжет, але й показують частково становлення Дрейка як особистості, пояснюючи його поведінку в різних ситуаціях.

Ще одна ключова персона гри – Семюель Дрейк. Його образ з самого початку викликає сумніви та прохолоду, та вміла подача сюжету та увага до деталей вже через кілька епізодів створюють враження, наче Сем завжди був частиною всесвіту «Uncharted»

Єлена Фішер, за сумісництвом дружина протагоніста, зробила відважний крок вперед, постаючи перед гравцями в зовсім новому світлі. Тепер це не просто відважний репортер, яка протягом трьох частин асоціювалась у мене з таким собі овочем, що не здатний витиснути з себе хоч краплю драми. Тепер вона повноцінний образ, який вміє переживати та гармонійно доповнює персонаж Нейтана, висвітлюючи більш інтимну сторону головного героя.

Щодо Віктора, то в четвертій частині культової саги йому відведена доволі незначна роль. Він є досить самобутнім персонажем та надійною опорою Нейта. Та в грі він хоч і покаже, що старість ще не вирок, та його вплив на розвиток сюжету в цій частині мінімальний. Та все ж, залучення такого колоритного персонажа має ціллю не лише віддати дань традиціям, а розкрити персонаж Дрейка, демонструючи нам переживання героя крізь призму різнорівневих стосунків з іншими персонажами гри.

Головними антигероями гри виступають Рейф Адлер та Надін Росс. Іншими словами: типовий для серії повернутий на скарбах антагоніст з горою бабла, і грім-баба з цілою армією найманців. Саме антигерої є однією з проблем серії. Вже вчетверте Naughty Dog наступає на одні й ті ж граблі.

Складається враження, що якщо забрати основних антагоністів і просто залишити сотні найманців, гра від цього особливо не змінилася б.

Рейф зображений неймовірно однобоко. Хоч на цей раз розробники намагаються показати мотивацію поганця, але цього абсолютно недостатньо, оскільки вона досить смішна і не зовсім виправдовує засоби. Девелопери знову створюють абсолюти, вбиваючи всю різноманітність та неоднозначність людського характеру. Так, відмінністю від попередніх частин є збільшення уваги до антагоністів, що є правильним рішенням зі сторони творців. Але екранний час не є основою самобутності персонажа, якщо не додати толкових діалогів чи ситуації, через призму яких і відбувалося б становлення поганця в очах гравців.

З образом Надін Росс також все погано, та не так критично. Негативний аспект полягає в дивній суміші емоцій в цій панянці. Тобто, хоч вона і лиха, та тимчасові відсторонення від образу викличуть в очах гравців швидше непорозуміння. Але для цього персонажа ще не все втрачено. Скоро повинно вийти DLC, де нам повідають про неї більше. Таким чином, сподіваюсь, Надін відкриється для гравців зовсім з іншого боку.

“Sic Parvis Magna”(лат. «Велике розпочинається з малого»).

Саме ці слова були викарбувані на персні Сера Френсіса Дрейка, що супроводжував Нейтана левову частину його життя і пройшов з ним крізь вогонь та полум’я. Саме ці слова стали девізом головних героїв серії, саме ці слова стали основою до створення головного концепту гри.

Кожна частина «Uncharted» втягує гравців в повноцінну, самобутню подорож. Сюжетна відокремленість та самоповторення дають можливість зобразити всю концепцію побудови гри, яка складається з наступних елементів : 1) пошуки зачіпок; 2) знайомство з антагоністом 3) перегони з поганцями в пошуках скарбів; 4) недоречний та аналогічний до попередніх частин кінець.

Та кожна подорож Нейта відрізняється від попередньої своїм розмахом та мінімальними геймплейними нововведеннями, як логічними, так і не дуже. Оскільки гра являє собою пригодницький шутер від третьої персони в стилі Індіани Джонса, то стріляти нам прийдеться немало. Набагато більше ніж Інді. Якщо бути відвертим, то Нейтан за своє недовге життя виявився ще тим душогубом. Місцями я себе запитував: «Як людина по лікоть в крові від масових геноцидів недалеких найманців може взагалі щось говорити і когось засуджувати за їхні моральні цінності?» Розробники абсолютно ніяк не розкривають цей момент гри, гадаючи, що ламання ший та розстріл супротивників не дасть Вам часу думати про подібне. Звісно, без цього гра не була би такою епічною, тому, як і розробники, я не буду роздумувати над цим запитанням.

Щодо відстрілу супротивників, то гравцю надається досить широкий арсенал, що протягом гри постійно оновлюється, це особливо відчувається на фоні попередніх частин. Варіативність зброї не дуже впливає на ігровий процес, бо варто вистрілити в когось, як тут же на нас хлине шквал свинцю. Якось компенсувати далекозорість найманців намагається стелс-елемент гри. Він вже частково був реалізований в попередніх частинах. Звісно, про якийсь абсолютно новий рівень реалізації стелсу, чи хоча б достойної його подачі говорити не приходиться. Та в порівнянні з минулими пригодами Дрейка, він значно еволюціонував, і це справді відчувається на полі бою. Гравцю буквально дають можливість ліквідувати абсолютно всіх ворогів «по-тихому»(де це можливо), використовуючи високу траву та інші укриття для засідки.

Нововведенням для серії став гак-кішка, що допомагає нам долати різноманітні ландшафтні перепони, швидко покидати поле зору поганців і миттєво переміщатися під час битви. Та з частотою використання цього девайсу розробники явно переборщили, оскільки юзати його Вам прийдеться кожних кілька хвилин.

Складності грі не бракує, вона підкидає гравцю випробовування. Моментами дивуєшся, як взагалі вийшов з тієї чи іншої перепалки живим. Та все ж, АІ супротивників залишає бажати кращого. Звісно, цього разу вони ще вправніше оббігають Вас за спину, та «розносять» укриття, позбавляючи можливості «кемперити». Та ситуація, коли броньований до зубів найманець з дробовиком ховається за міцним укриттям в кількох десятках метрів від моєї засідки, а мені на зустріч біжить хлопчина в футболці  з пістолетом, викликала у мене посмішку. До речі, різноманіття супротивників, у відповідності до так би мовити їхнього «класу» не дуже значне, пропонує гравцю близько 5-6 видів, та навіть це місцями заставить Вас пітніти, адже кількість ворогів на метр квадратний не додає оптимізму.

Ще однією відмінністю стало вдале комбінування елементів дослідження всесвіту з перестрілками. По своїй суті, саме цих «два кити» і утримують на собі ігровий процес, тож віднайти баланс між цими елементами є доволі важливим. У попередніх частинах цей баланс був порушений надмірною стріляниною, та цього разу розробники підійшли з розумом, даючи гравцю достатньо часу насолодитись дослідженнями всесвіту гри.

Продовжуючи аналіз геймплею, слід зазначити, що самі дослідження стали на порядок цікавішим. Тепер гравець може часто почути здогадки героя про ту чи іншу знахідку, та обмінятись роздумами зі своїм напарником про це, що ще більше додає атмосфери. В Uncharted говорити про якийсь відкритий світ немає сенсу, адже це би вмить згубило серію, розбавивши її динаміку та епічність. Локації хоч і лінійні, та досить масштабні для дослідження, що додасть годинку-другу до ігрового процесу в найбільш допитливих гравців.

Цікавим додатком до гри стала система 3D-Audio, що дозволяє гравцю сприймати звуки в трьох площинах. По великому рахунку, вона ніяк не міняє ситуації на полі бою, але приємно впливає на атмосферу гри. Піднявши тему звукового супроводу, слід відмітити ігровий саундтрек, що звісно ж додає будь-якій пригоді потрібного колориту.

Приємно здивував дубляж в грі. Попередні три частини саги я проходив виключно на мові оригіналу, і з самого початку планував зробити з четвертою те ж саме. Та цікавість зламала мій консерватизм, тому я вирішив дати шанс локалізаторам, і не був розчарований. Голоси акторів підібрані майже ідеально та чудово передають емоції героїв.

Не можна не згадати про кінематографічну графіку та стиль. Так, в «Uncharted» не без «мила». Але даний ігровий рушій цілком здатний потішити гравця відмінною деталізацією, тим більше в  парі з електронним пером гейм-дизайнерів, що вже вкотре будуть дивувати Вас прекрасною режисурою кат-сцен та неймовірними масштабними краєвидами.

В грі справді відчувається розмах, серія «Uncharted» вміє заставити Вас відчувати себе кимсь на кшталт першовідкривача. Я вже й не згадаю, скільки разів протягом проходження, я «наклацав» скріншотів, кожного разу вражаючись масштабністю і абсолютною красою побідних моментів.

Та все ж, ми живемо в матеріальному світі, і як відомо, ніщо не вічне (окрім серії Call of Duty, звісно ж). І серія «Uncharted» отримала свій кінець.
Хорошим він був чи поганим – складне запитання. Кінець вийшов досить тривіальним, але з душею. Кінцівка 100% розставляє всі крапки над «і», та по своїй суті  завершення серії в її «розквіті сил» є найкращим варіантом для комерційного успіху та доброї пам’яті ігрового ком`юніті.

Чи хочеться розлучатися з цією серією? Ні, але в душі я розумію, що це потрібно, щоб Дрейк в наших серцях назавжди залишився Індіаною Джонсом відеоігор, якого ми заслуговуємо.

На завершення, додам, що незважаючи на всі недоліки в грі та серії в цілому, вона однозначно варта Вашої уваги. Тож якщо Ви щасливий власник PS4 або просто маєте шанс пограти в серію «Uncharted» та в завершальну главу саги зокрема – обов’язково скористайтесь цим. Я майже впевнений, що Ви не розчаруєтесь, адже в серці всі ми трішки Нейтан Дрейк. Дякую «Naughty Dog», дякую Вам за увагу!

Моя оцінка серії Uncharted :  8.5/10.

Моя оцінка «Uncharted 4 : A Thief’s End» : 9/10.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ключові слова: , .
  • Vitaliy Pob

    чуваче, надто багато тексту

    • Alex Yednak

      “Не знаю про що мова,але мені не сподобалось”.)Приблизно так я зрозумів суть Вашого коментарю.Так, букв й справді багато.Але в цьому огляді мова йде не лише про фінальну частину гри, а й про основні особливості попередніх що вплинули на фінал саги.Головною причиною вибору такого формату було надання читачеві, що не знайомий з серією взагалі, більш повне уявлення про її суть в найбільш комфортній для нього формі.
      Стосовно води, то можу лиш додати, що намагався уникати водянистих речень.
      Та у будь-якому разі, я дякую Вам за критику!)

      • Vitaliy Pob

        Ну прочитав я 5 абзаців, в цілому наче норм, але потрібно ще багато практики)

        • Alex Yednak

          Немає питань, надалі буде ще краще)

  • taykon

    Лучший Uncharted из серии и просто великолепная игра, всё =).

    • Alex Yednak

      Я не сперечаюсь що це найкраща пригодницька гра.Та 10 балів я зможу поставити лиш тоді, коли відчуватиму що очевидних мінусів немає, або плюси затьмарюють мінуси так, що на них простр хочеться закрити очі. В Анчартеді це не зовсім так. Мінуси які я зазначив в огляді не дають мені поставити максимальну оцінку як 4 частині, так і серії зокрема.
      Дякую за Ваш відгук!

  • golfimbul

    Виправте заголовок, “огляд гри”, а не “огляд на гру”

  • Mista B

    навіщо цей огляд розміщувати на двух ресурсах?

    • А де ще ви його побачили?

      • Mista B
        • Alex Yednak

          1.)Про ексклюзивність контенту мова не йшла, і ніяких документів про співпрацю з сайтом я не підписував. 2.)Я не частина команди сайту.3.) Відтак, даний огляд розміщено в розділі “Блоги”(на обох сайтах),який є авторським.Як автор, маю повне право публікуватись на різних ресурсах, оскільки публікація здійснюється від мого імені(нікнейму). Сподіваюсь дав відповідь на ваше запитання)

  • Andriy Dorosh

    є питання до автора з приводу згаданої локалізації, невже вона в цій грі українська? здебільшого нас розробники людьми не вважають(

    • Alex Yednak

      Ні, у грі локалізація російська( Сам мрію вже про той день, коли ігри нарешті заговорять солов’їною. Наскільки я знаю, на PS4 немає жодної гри на українській. Тим більше коли мова йде про озвучування(

      • Andriy Dorosh

        Метро 2033 повністю українізована, бо розроблена українською студією, це єдина яку я знаю

        • Alex Yednak

          Так-так. Я я також думав про “Метро”.Але на сайті в PS Store в розідлі “Аудіо” та “Субтитри” української не згадується, що наводить на думку що це ексклюзив для ПК-бояр(Версію на PS4 не грав, суджу лише з інфи на сайті, тому якщо не правий то виправте). Існують локалізації українською й на інші ігри, але це як правило робота фанів і стосовно старих ігор на ПК.

          • Andriy Dorosh

            у випадку з “Метро” це саме локалізація від виробника, 4А, вони ж і СТАЛКЕРА робили, точніше здебільшого ті ж люди, але компанія інакше називалась. У мене диск на PS4 і там серед мов можна обрати українську

          • Alex Yednak

            Про “Сталкер” знаю. Та ці ігри можна назвати в порядку виключення. Ще здається в нових Шерлоках мала б бути.Я відео у Crimes & Punishment на Ютубчику бачив(лише текст)…А так, ігри типу GTA : SA чи перша Mafia, локалізована саме силою фанів.
            А стосовно вищеописаного тобою про “Метро”, то значить нас і на сайті PS Store за людей не вважають(

          • Andriy Dorosh

            З компанією Sony ця проблема доволі таки велика, бо в них здається, навіть, офіційного представника (відділення) в Україні нема, все через московський офіс, бо в нас законодавство не вимагає повної українізації будь-якого продукту, от японці й економлять на локалізації, а для росіян це ще один інструмент насаджування “руского міра”, але й самі люди в Україні також винні, бо мовні вподобання на території кожної країни визначаються мовою ОС та браузера, з якого люди відвідують он-лайн ресурси.
            Не зважаючи на наявність української локалізації від Майкрософт на всі Віндовс починаючи щонайменше з сімки, якщо не з XP, монопольний дистриб’ютор досі завозить ноути під Росію, тобто в них у налаштуваннях встановлено: країна – Росія, мова – російська. Більшість покупців узагалі не задумуються про те, що може б змінити мовні й регіональні налаштування. Під російський Віндовс майже гарантовано пошуковик в печшу чергу запропонує завантажити русифікований браузер, в якому серед мовних вподобань знову ж таки буде російська, а отже він у першу чергу відображатиме результати пошуку російською й відкриватиме за замовчуванням російськомовні веб-сторінки.
            І потім міжнародні компанії дивляться, що в нас виключно налаштованих на українську 10% від усіх браузерів, 50% – виключно на російську, а ще десь 30% мають у переліку серед кількох російську, от і вони бачать статистику 80/20 і законодавство не забороняє ввозити не українізований продукт, от вони й економлять, бо консолі то розкуповують.
            Сумнівний дистриб’ютор + байдужі громадяни + відсутність жорсткого законодавчого регулювання призводить до того, що нас бачать, як Росію, але з іншою назвою. Хоча наприклад зареєстровані в Україні інтернет-магазини також здебільшого далеко не українські за сутністю та змістом