“Варкрафт” – найкраща екранізація гри? (критика)

Найважчим завданням переведення відеоігор на широкий екран кінотеатру зазвичай є  вміння чи невміння авторів залучити нових глядачів і, при цьому, не розгнівати фанатів гри.

2010 року виходить фільм “Принц Персії: піски часу”. Погодьтеся, до цього моменту не було кіноадаптації, яка б передавала справжній дух відеогри до пересічного глядача. “Принцу Персії” це, власне, вдалося, і всі ми на виході отримали досить буденне, одноразове, але дуже веселе й динамічне кіно.

Перша частина саги під назвою “Варкрафт” (як би це дивно не звучало) мала на меті виправити всі недоліки попередніх екранізацій ігор. Питання лише в тому, чи вдалося режисерові “Варкрафта” Дункану Джонсу повністю розкрити протистояння Орди та Альянсу за 120 хвилин хронометража?

Сюжет фільму доволі простий: Тренор, батьківщина войовничих орків поступово занепадає, тому вони не без допомоги магії відкривають портал до іншого світу, на землі Азероту, з метою знайти там нову домівку. Але для цього оркам необхідно підкорити більшість тамтешніх жителів,  з яких раса людей виступає на захист рідних земель.

З одного боку конфлікту Лотар, командувач збройних сил світу людей, шукає всі можливі засоби задля зупинки загарбників-орків, доки з іншого боку Дуротан, голова одного з кланів орків, ставить під сумнів правильність дій його кровожерливих співвітчизників. Саме тому він вирішує викликати на мирні переговори Лотара і його оточення.       

Як бачимо, “Варкрафт” уже з перших хвилин вводить занадто багато сюжетних ліній і персонажів. Незважаючи на це, темп картини стабільний, тримається баланс між батальними сценами і діями героїв.

Роль Лотара бездоганно виконав Тім Міллер. Бен Шнетцер в образі мага є джерелом гумору у фільмі. Навіть такі актори 3-го плану, як Домінік Купер тримаються гідно. АЛЕ!!! Те, що відбувається на боці орків не можна назвати інакше, як чудо кінематографа. Я у цьому фільмі бачив ЖИВИХ ОРКІВ, не акторів, які грали перед зеленими екранами, не комп’ютерну анімацію, а орків з крові і плоті. Нерідко своїм реалізмом вони “перепльовували” навіть акторів-людей. Найрозкритішим персонажем фільму є також орк Дуротан, чудово зіграний Томі Кемпбелом.

Апогеєм крутості “Варкрафта” є саундтрек  Раміна Джаваді, який, до речі, написав усім відомий саундтрек “Гри Престолів” (Там-там-тада-там-там…Ну, ви зрозуміли :))

Проте не все так чудово, як здається на перший погляд. У  “Варкрафта”, звичайно, мало проблем, але оті декілька настільки фатальні, що викликали обурення Західних кінокритиків, які, в свою чергу, поливали фільм лайном, тим самим зрівняли його із землею (звідси й низькі рейтинги фільму за кордоном). Я особисто не пам’ятаю, чи бачив колись  настільки “ПОРІЗАНЕ” кіно, як “Варкрафт”. Оскароносний монтажер (серйозно, оскароносний) Пол Херш вирішив вкоротити кожну сцену приблизно на хвилину, спричинивши нереальний сумбур на екрані : наскільки швидко деякі герої з’являються, настільки швидко й зникають, не розкриваючи при цьому масштабності власних дій. Щодо сюжету, то він тут дірявий, як сито, тому не варто очікувати від нього чогось грандіозного. Саме через це багато глядачів втратили інтерес до фільму.

Особливість “Варкрафту” полягає в тому, що через низку недоліків він тріщить по швам, але не розподається!  Дві години хронометража цілком вистачило, аби показати світ Азероту пересічному глядачеві, який ніколи й не чув такого слова.  Фанати гри, звичайно, будуть задоволені, решта ж отрмає досить цікаве і веселе фентезі.

Я впевнений, що з виходом фільму “Варкрафт: початок” Голлівуд нарешті вступить у золоту  еру кіноадаптацій відеоігор. Цей жанр поступово розвиватиметься (вже незабаром на екрани виходить “Assassin`s Creed”) і , можливо, ставши культовим, навіть буде конкурувати з кіновсесвітами “Marvel” чи “DC”.

Не забувайте підписатись на канал, ставити відео, наведеному нижче, вподобайку, та читати мій блог на pingvin.pro ))