Певен, всі ви чудово знаєте вигаданий всесвіт Marvel. Десятки найрізноманітніших героїв, не менше лиходіїв, тисячі коміксів, низка фільмів та просто неймовірно багата вигадана реальність. Неподалік розмістились й герої всесвіту DC, разом із своїми захопливими історіями, пригодами та сюжетними лініями. Цих «гігантів» на світовому ринку впізнають усі: ними фанатіють дітлахи, час від часу пізнають глибинні надра коміксів і дорослі, а старці просто згадують, як ще за їх часів усе це лиш набирало популярність. Але поряд із ними розмістився ще один, доволі невеликий всесвіт, реальність «Черепашок Ніндзя». Здавалося б, що він може нам запропонувати: купка дійових осіб, примітивний сюжет та історію, яка не повинна була взагалі нікому прийти до смаку. Проте що сталось насправді?

Так, Підлітки Мутанти Черепашки Ніндзя стали неймовірно популярними, незважаючи на таку убогість свого світу, що, схоже, навіть навпаки, стало ключовим моментом у ході їх розвитку. І зовсім нещодавно, у 2014 році фанати цих зелених чудил змогли побачити все те, що раніше не виходило за межі коміксів та дитячих мультиків на великих екранах – все правильно, відбулась премєра фільму «Підлітки Мутанти Черепашки Ніндзя». І зовсім нещодавно (2 червня) українці отримали змогу побачити продовження цієї історії в стрічці з точнісінько такої ж назвою та припискою «2» (щиро вибачаюсь, інколи капітан очевидність бере гору)
Отож про всі хороші та погані риси фільму ми вам зараз і спробуємо розповісти.

Мішанина, дуже багато Мішанини

Перше, на що хочеться звернути увагу, так це самі черепашки, які, продовжуючи ще із першого фільму, залишились настільки ж реалістичними. І що доволі цікаво, спочатку вони виглядали для мене ну надто вже жорсткими, бридкими та неприйнятними, й думав уже, що прийняти їх як постійних героїв мені не вдасться, проте вже через півгодини я із ними «породичався» й ні грама не гидився від цих хлопців.

У кожного свій чітко виражений характер, своя унікальна мотивація, власні поглядати та… просто, кожен із хлопців дійсно відчувається живим. Мікеланджело – потішний веселун, що завжди підбадьорить та розвеселить, Донателло – мізки команди, але в той же час керується й власними переконаннями, Рафаель – похмурий, недружелюбний брат, що наче як і при кожній нагоді готовий горло перегризти братам, проте десь всередині завжди відчуває до них любов та потяг (у хорошому значенні обох слів), ну а Леонардо – ще не досвідчений лідер, що робить багато помилок, але завжди намагається вдосконалюватись.

Так само і з рештою, кожен персонаж фільму зацікавлює, і я особисто намагався по максимуму розкрити майже кожну дієву особу, що для сучасного кіно неймовірна рідкість. І тут же чітко постає ілюзія, немов знімальна група акцентувала свою увагу переважно якраз таки на реалістичності та достовірності, хоча те, що ви побачите далі вас глибоко розчарує.

А далі продовжується все те ж, що було й у попередньому фільмі. Тут вам тони безглуздих сцен, відсутність мотивації у героїв, подекуди зникає фізика та логічність певних моментів, а стрічка відповідно перетворюється на дитячу казочку. Ось, наприклад, мотивація Шредера у фільмі: «Шредер прийшов, Шредер не подумав, Шредер мовчки зробив, Шредер пожалів». А й дійсно, коли я глянув на те, як примітивно він веде перемовини із Кренгом – то це трішки вирвало дах. Для чого взагалі йому голова на плечах? І Шредер – це взагалі не єдиний приклад, та ж Ейпріл Оніл (в виконанні незрівнянно чарівної Меган Фокс) місцями виглядає безглуздо, виконуючи просто смертельно небезпечні завдання, при цьому майже не маючи навичок у веденні бою, ризикує своїм життям. Та ж ситуація із Кейсі Джонсом, хоча й як персонаж він мені таки сподобався, але та ж мотивація… інколи він також переходить межу.

Не можу промовчати й за Бібопа та Рокстеді, які таки вдались на 100% та… взагалі сумніваюсь, чи можна було б їх зробити ще кращими.

Знову ж повернемось до цілої картини ідіотичності фільму, від якої ще місцями дійсно можна отримати задоволення, адже самі-то бійки та викрутаси черепашок виглядають неймовірно красиво й привносять щось нове у кінематограф, але майже завжди це все переходить будь-які межі і ти просто такий сидиш, і офігіваєш з думкою: «Ну ВТФ, хлопці?»
А взагалі, то новий фільм навіть доволі непогано пародує попередній, починаючи від загальної своєї побудови та жанру, закінчуючи фінальною битвою, яка в обох частинах добіса одноманітна (що є не дуже добре).

Тому те, чи сподобається вам фільм, швидше, повністю  залежить від того, чи готові ви максимально розслабитись під час перегляду, ввімкнути в собі маленьку дитину, пригадати як ви дивились черепашки 80-х на стареньких касетах та повністю поринути у фільм, просто отримуючи задоволення. Однак якщо це для вас трішки за складно (як і для мене) – то ви не зрозумієте, навіщо це все так нелогічно зліплено, і фільм вам швидше за все аж ніяк не сподобається – тут все залежить від смаків, хоча якщо вже й так – то набіса було робити стільки драматичних сцен, яких тут виявилось значно більше ніж у Черепашках 2014 року, й якщо вже хлопці роблять фільм – то нехай таки визначаються, що саме вони хочуть зробити: похмурий чи чисто розважальний фільм.

Оцінка: 7.5

На цьому все, спасибі вам за те, що прочитали огляд, також можете викласти нижче в коментарях свою думку щодо побаченого або ж сказати щось стосовно самого огляду. І як то каже Тайлер Андресон: “Любіть Хороше Кіно, Робіть Хороше Кіно та Отримуйте від цього задоволення”