День незалежності приніс в Україну довго очікувану прим’єру стрічки Едґара Райта – “На драйві”. Яким же вийшов фільм? Про це далі.
Отже, головного персонажа звуть Бейбі, він полюбляє робити мікстейпи із розмов які слухає, він частково глухий, і так вже трапилось, що для кримінальників він саме та людина, коли діло доходить до накивання п’ятами. Як не складно здогадатись, все було файно якийсь час, він заробив чимало кешу, та все пішло шкереберть, коли Бейбі зустрів ту саму дівчину.
З попереднього досвіду знаю, що фільми Едґара Райта мають чудову швидкість розкриття сюжету, вони класно зрежисовані, а монтаж в них просто шикарний. Від “На Драйві” я очікував не меншого і розчарованим не лишився.
Перший акт фільму – це певно ідеал кіновиробництва. Кадри погоні чи не найкращі з тих, що я бачив і виглядали вони вельми реалістично. Та що мені сподобалось ще більше, так це спосіб у який використовувалась музика. Особливо сцена, коли Бейбі вперше йде за кавою, здалась мені чи не найкращою.
Усі сцени із музикою поставлені настільки класно, що мимоволі починаєш замислюватись: “А не м’юзікл це часом?”
До речі, цікавий факт. Зазвичай музику підбирають до вже відзнятого відеоряду. З цим фільмом було все інакше. Тут фільм знімали до вже підібраних треків. І вийшло це шикарно.
Енсел Елгор зіграв фантастично роль Бейбі. Це той випадок, коли можна чудово зіграти з використанням як можна меншої кількості слів. А Джеймі Фокс, він настільки круто зіграв засранця Бетса. І звісно ж не можна забути про холодну логіку Дока, якого втілив Кевін Спейсі. Ці тріо вразило мене найбільше в цій стрічці на відміну від Лілі Джеймс яка втілила Дебору, романтичну частину фільму.
Романтика, як на мене, найслабша ланка цього фільму і це величезна халепа, бо її тут вдосталь. Після надшвидкого, видовищного першого акту йде разів у 50 повільніший другий. Я його не сприйняв не через брак екшн сцен, тут я не вибагливий, а через недостатньо глибоко розкриту романтичну складову, яка в результаті псує певне враження від подальших подій у фільмі. Та легкість, з якою Дебора погоджується на життя у постійній небезпеці й з певними проблема із законом. Не знаю, для мене це виглядало наче казочка для дівчаток.
Та не зважаючи на це, акторський склад картини видав надзвичайно класну гру, яка згладила невдалу романтичну частину. Як і третій акт, що сповнений відмінно зрежисованими екшн сценами. Едґар Райт вижав максимум з цього фільму. Я не побачив жодного нудного кадру, синематографія й робота з камерою на відмінному рівні.
Та все ж найбільш вражаючою для мене так і залишилась взаємодія музики із фільмом. Вона тут промовиста й відіграє надзвичайно важливу роль.
У цілому можу сказати, що “На драйві” мені сподобався і я б радив його до перегляду. Та все ж пам’ятайте, на колір і смак товариш не всяк.