24 серпня на українські кіноекрани вийде стрічка Зази Буадзе «Червоний», я вже встиг її переглянути і до вашої уваги хочу презентувати свої враження, щоб ви могли вирішити чи йти в кіно на цей перший український бойовик чи все таки ні. …..
Червоний – це український історичний фільм, який є однойменною екранізацією роману Андрія Кокотюхи, в якій розповідається як в 1947 році у страшну м’ясорубку сталінських таборів потрапляє воїн УПА Данило Червоний, де мусить пройти крізь пекло і нелюдські умови каторги, переслідування кримінальних ватажків, підлість, зраду і відчай.
Данило знаходить в собі сили протистояти репресіям начальника табору і робить відчайдушну спробу вирватися на волю, піднявши перше повстання у таборі.
Зняв цю історію досить невідомий українським глядачам режисер Заза Буадзе, який до того в Україні зняв лише декілька телефільмів і одну короткометраржу, проте я скажу, що він лише поки що невідомий, адже вже закінчились зйомки фільму «Позивний Бандерас» під його керівництвом і його ж фільм «Адвокат зі Львова» отримав фінансування Держкіно, тобто за наступні декілька років ім’я цього грузина добре запам’ятається українським кінолюбителям!
Якщо чесно йшов я на фільм з великою долею скептицизму, тому що не вважав, що з цього може вийти хороша історія, адже по суті сюжет простий як дошка, герой потрапив в табір і звідти втік. Але як же ш було приємно помилятись, не у всіх аспектах звісно, іноді мої побоювання справджувались ну але то таке.
Давайте тепер чесно і відверто, багато говорить, що цей фільм геніальний, українське кіно підноситься з колін і тому подібне. Мені б звісно дуже хотілось, щоб це так і було і зробити огляд життєрадісним в стилі як добре, що у нас є таке кіно. Але не все так гладко як хотілось… Тому мужньо сприйміть мої слова всі фанати «Червоного».
Дивно, але найкращою частиною фільму мені видалась музика – вона відповідала стилю бойовик, з перших хвилин відчувалась напруга, ніби зараз зараз щось буде. От тільки проблема полягала в тому що її запихали всюди, і по суті то герої просто йдуть копати шахту, а музика далі підводить нас до чогось епічного, але цього не відбувається і супровід стає попросту не виправданим.
Далі сюжет. Найбільший провал червоного це сюжет. Ви хочете подивитись стрічку про українського бійця УПА, побачити його драму, зрозуміти його мотивацію, спостерігати за стосунками українських воїнів, але ви цього не дочекаєтесь, тому що Данило Червоний – це такий собі супермен, який просто моментами з’являться і рятує всіх. Головна історія розвивається між антагоністом фільму Майором Абрамовим і радянським льотчиком Віктора Гуровим, які потрапляють в любовний трикутник(як це дивно звучить). Я дізнався передісторію Гурова, його мотиваціїї мені були зрозумілі, персонаж за весь фільм мав розвиток, а моментами я навіть співпереживав його ворогу майору Абрамову, за що хочеться подякувати акторам, які вміло передали нам ці образи на екрані, і ось ця лінія сценаристом як раз проведена чудово. Перед нами представили також всі касти тюремного населення, і чудово розрили персонажа, який мені здався найбільш цікавим в цій історії – голова чорної масті(при перегляді зрозумієте). Але на цьому всьому фоні де наш Червоний, а його по суті нема , він десь там собі ходить, щось планує в своїй голові але нам чомусь цього не показують. Та ще й Червоного грає прекрасний, фактурний актор Микола Береза на якого я хочу дивитись і розуміти його, але хоч ти трісни не можу второпати мотивації його пероснажа і все, отакий не приступний головний герой, щось типу Махатма Ганді зі своєю ідеєю – спокоєм зруйнувати імперію, але тут явно не той випадок. Українці в фільмі показані гарно, такі ніби браві хлопці, які вміють за себе постояти і дати здачі, але ну дайте цим насолодитись, а не показуйте мені історію трьох до того ще й російськомовних персонажів.
Також, якщо фільм позиціонується як бойовик, то покажіть бойовик, а не пару кульбітів і сцен, як наші герої стріляють всіх НКВДистів а вони їх , ну все це так виглядало ніби дивіться скільки ми сцен назнімали там де ми стріляєм.
Я не кажу що фільм нудний і тупий, я радий за те, що наша кіноіндустрія рухається і стартувала саме з такого фільму де не тикається на кожному повороті про те, що ось Україна знедолена, її треба жаліти. Тут наші герої сильні відважні і готові боротись до кінця. Але їх попросту мало.
От якщо поводир можна назвати фільмом то це можна назвати проба, де іноді були хороші моменти, іноді погані, Україна ще вчиться робити кіно і я сподіваюсь, що ця трилогія, тобто нас чекає ще два червоних, розкриє для нас головного героя в повній мірі. Тому якщо чесно стрічку цікаво дивитись бо вона про своє, щось близьке і ще незабуте, від того і робиться приємно. Дякую Заза Буадзе і вся команда яка працювала і ще буде працювати над цією франшизою, сподіваюсь ви зрозумієте свої помилки і українське кіно поповниться першою повноцінною крутою трилогією. Дякую всім за увагу, чекайте наступних зборів Загону Кіноманів.