Огляд фільму «Той, хто біжить по лезу 2049»

П’ятого жовтня відбулась довгоочікувана прим’єра сіквелу класики Кіберпанку, стрічка “Той, хто біжить по лезу 2049.”  Про те, чи не розчарував Дені Вільньов фанів оригінального фільму і піде далі мова.

За сюжетом офіцер К, якого грає Раян Гослінг, іде по сліду таємниці, викриття якої може обернутися хаосом для суспільства. Аби знайти відповіді йому треба звернутись до Ріка Декарда, якого грає  Гарісон Форд, того хто біжить по лезу з першого фільму. От тільки є маленька проблемка, він зник три десятки років тому.

Одразу зазначу, що оригінальний “Той, хто біжить по лезу” – це для мене щось святе. Я великий шанувальник кіберпанку, а цей фільм переніс жанр з літератури у кіно. Тому коли дізнався про новий фільм не аби як занепокоївся, бо сіквели мають дурну славу.

Як можна зрозуміти з назви, події 2049 відбуваються через 30 років після подій класичного фільму Рідлі Скота 1982 року. Через це Дені Вільньов презентував три короткометражки, які проливають світло на події цього проміжку часу. І побачивши їх в мене наче відлягло. Я рекомендую вам переглянути їх перед тим як дивитись “2049,” бо це дасть змогу ліпше зрозуміти сюжет.

А ті, хто не дивився оригінальний фільм 1982 року певно задаються питанням чи потрібно його дивитись? І моя відповідь так. Фільм сповнений очевидних, та й не дуже очевидних посилань на перший фільм, тому аби насолодитись повним ефектом від стрічки першу частину варто глянути і серед усіх версій що випускались, я радив би Final Cut.

Над сюжетом сіквелу працювали сценарист Лоґана Майкл Грін та співавтор першого фільму Хемптон Фенчер. Разом з рештою команди Дені Вільньова їм вдалось створити вражаючий, щелепо відвисаючий кінематографічний твір. І я не перебільшую. Під час перегляду я себе тричі ловив на тому, що в мене щелепа відвисла.

Я не буду казати, що це можливо найкращій фільм року… бо як на мене – це чи не найкращій фільм десятиліття. 

Авторський склад фільму просив критиків, ют’юберів та блогерів, що будуть робити огляди на стрічку не розкривати будь-яких деталей сюжету. І після перегляду я розумію чому вони це просили. 2049 сповнений цікавинок і не знання деталей сюжету тільки поглибить перше враження від стрічки.

З першої ж сцени кидається в око як Вільньов масштабував всесвіт блейд ранера. І не зважаючи на це, в 2049 все ж присутня клаустрафобна атмосфера оригіналу. Вільньов і команда повністю відтворили візуальний стиль першого фільму, в той же час збагативши його технологічними надбаннями сьогодення.

Говорячи ж про графіку. Її тут повно і виглядає вона дуже органічною. Жодного разу я не відчув що це щось комп’ютерно згенероване і в купі з відмінно підготовленими декораціями, неперевершеними продакшн дизайном та операторською роботою – це призвело до того, що кожна сцена виглядала до мурашок фантастично.

Слід зазначити, що фільм має чималий хронометраж, та в мене жодного разу не було відчуття затягненості сюжету. А разом з чудовою грою Раяна Гослінга, Гаррісона Форда, Дейва Батіста, Ани де Армас – вийшов фільм від якого перехоплює подих.

Як ви вже могли зрозуміти, я безперечно раджу стрічку до перегляду. Та всех пам’ятайте, на колір та смак…