“Кожному своє”: огляд-рецензія

Хай пробачать мені школярі, але атмосферу цього фільму зрозуміють лиш студенти. Або колишні студенти.

У вас було відчуття дежавю? Неначе ви робили вже ось це завдання, чи, може, говорили про ці шкарпетки з коханою, або ж отак йшли під дощем? Щось подібне відчуваєш, коли дивишся фільм «Кожному своє» американського режисера Річарда Лінклейтера. Режисера, що вміє пробудити ностальгію.

Широкому загалу цей пан відомий як режисер кінострічки «Юність», яка здобула багацько нагород на різних фестивалях та навітьздобула «Оскар» (правда, за найкращу жіночу роль другого плану). Лінклейтер вважається незалежним режисером, що випускає авторське кіно, яке не має таких касових зборів, як жанрове.

«Кожному своє» не може похвалитись великим бюджетом, спецефектами чи відомими акторами. Та це й непотрібно для душевного кіно. Не завжди гроші вирішують чи буде фільм захопливим, що й доводить ця стрічка.

Події розгортаються у 1980-і роки, що кидається у вічі одразу, хто хоча б раз бачив фото тих часів. Кумедні вуса, тісні футболки, штани кльош та машини а-ля «Назад у майбутнє» – все віддає Америкою 80-х. Варто відзначити костюмерів та гримерів – актори наче зійшли з фото зі своїми модними в той час стрижками.

Цей фільм не має сюжету. От взагалі. Просто молодість, той підвислий стан між вже-не-школою та ще-не-студенством. І це, бляха, прекрасно. Кожен, хто пережив момент заселення в гуртожиток, знайомство з сусідами по кімнаті, поверху – відчує себе удома. Перший алкоголь ще до початку навчання попри страх бути виселеним – атмосфера змін в житті тисне, і ти не можеш боротися.

«Кожному своє» демонструє важливість для американців спорту в коледжі. Туди йдуть не заради знань і отримання диплому, а часто саме для виступів у студентській лізі, щоб у майбутньому мати змогу заробляти цим на життя. Герої фільму – бейсболісти, що житимуть в одному будинку, для зміцнення командного духу.

У фільмі є чітко окреслений головний герой – Джейк. Він грає на позиції пітчера – найважливішої у бейсболі. Решта команди не тримається заднього плану у фільмі. Хлопці постійно разом, вони мають гарно виписаний характер, через що ти починаєш їм симпатизувати та подекуди хочеш дізнатися більше, ніж їм відведено екранного часу.

Ця кінострічка показує зріз американської молоді 1980-их. Хтось займається спортом і вступає для цього в коледж, хтось активно закидає за комір, і панкує, а дехто хіппує, хоча час хіппі вже давно минув. Вийшло атмосферно, і якось… по-рідному.

Не обійшлося без любовної лінії (як і без сексу на задньому сидінні). Сценаристи дуже оригінально подали їх стосунки, без всіляких там драм. Вийшло дуже романтично та ніжно. Інтимні моменти вийшли особливо глибокими, що допомогло розкрити характер героїв.

Варто відзначити, що режисер не обійшов стороною проблему небажання ставати дорослим. Кожен з 7 мільярдів людей, що поки топчуть цю планету своїми ногами, мають, в процесі, або вже подорослішали. Та завше є люди, які застрягли на одному витку свого розвитку, і вперто не хочуть йти далі. В «Кожному своє» такий персонаж теж є, і зрозуміти логіку можна. Та чи все так погано в майбутньому, щоб не хотіти ставати повноцінно дорослим? Питання, швидше за все, риторичне. Особливо для тих, кому лише (чи вже) 26.

Фільм чудово підійде для перегляду всім студентам і тим, хто недавно (або вже давніше) розпрощався зі студентським життям. Теплий фільм для холодного осіннього вечора. Приємного перегляду (удвох з коханою/-ним він буде ще приємнішим).

Наша оцінка: 8/10

https://www.youtube.com/watch?v=bBfx7XkLBLg