Про те, що пережили актори під час роботи над “Легендою Г’ю Гласса”, вже складають легенди, а подвиг знімальної групи виглядає рівнозначним подвигу самого Гласса. По суті, просту історію про силу людського характеру Іньярріту перетворив на кінематографічне диво.
“Як це знято?” – Напевно, головне питання, яке не покидає протягом усього перегляду. Оператор Еммануель Любецьки в своїх минулих фільмах, серед яких і “Дерево життя” Терренса Маліка, “Гравітація” Альфонсо Куарона, “Бердмен” того ж Іньярріту, здавалося б вже і так зробив крок дуже далеко, але у “Легенді Г’ю Гласса” він йде ще далі. Камера рухається і “живе” разом з героями, навіть дихає, в одному з кадрів запотіває від подиху Леонардо Ді Капріо, в іншому – брудниться кров’ю Г’ю Гласса.
Перестрілка на п’ятнадцять хвилин, знята єдиним проїздом та ще й з неймовірних ракурсів? Для Любецьки це легко. Панорами грандіозних засніжених краєвидів із загубленими на їхньому фоні дрібними людськими фігурками? Раз плюнути. Оператор проробляє якісь неймовірні маневри, рухаючись від одного персонажа до іншого (що особливо ефектно в сцені бійки на початку), постійно знімає з нижніх ракурсів, щоб у кадр потрапляло небо (що видалось дуже важливим для створення атмосфери).
“Легенда Г’ю Гласса” cтала дуже переконливим доказом, що Іньярріту продовжує розвиватися і вдосконалюватися, ставлячи перед собою все нові важкі завдання. Якщо раніше його картини не були особливо різнобічними, то тепер мені тільки і хочеться дізнатися, на якому жанрі він зупиниться в наступному фільмі, адже ще недавно й ніхто подумати не міг, що Іньярріту коли-небудь зніме високо бюджетну картину про виживання і помсту в Америці 19-го століття.
У той же час найближчими йому тематиками, як і раніше залишаються біль і смерть. До того ж, Іньярріту не зміг відмовитися від прийомів магічного реалізму (що простежується у всіх його попередніх фільмах): Гласс раптом починає бачити світ ніби з іншої сторони – йому являється його покійна дружина, а саме його світосприйняття так загострюється, що він уже й сам дивиться на все очима дикої тварини. Щоб вижити, Гласс зливається з цією природою не тільки тілом, а й душею, довіряє не розуму, а інстинктам.
Що мені здалось цікавим… Все зло у фільмі походить ніби від білих, що вторглися в чуже їм місце і намагаються його змінити під себе. А Гласс постає сполучною ланкою між цими двома полярними світами – свого часу він був одружений на індіанці і тепер самотужки ростить сина-напівкровку. Весь фільм Гласс балансує на межі цих двох світів, намагаючись помститися Фіцджеральду за вбивство сина, і в його особі – всій білій расі. У той же час його самого намагається вбити..природа.
Інша окраса “Легенди Г’ю Гласса” – це звісно акторський склад. Фільм Іньяріту, повинен нарешті зняти оскарівське прокляття з Леонардо Ді Капріо. Зараз для цього трапився найбільш підходящий випадок академікам, заглушити свою заздрість (чим ще пояснити їх сліпоту по відношенню до цього актора).
За дві з половиною години Г’ю Гласс вимовляє всього кілька слів, а основну емоційну силу своєї гри акторові доводиться вкладати в очі, міміку і рухи, і він проробляє воістину вражаючу роботу. Фізична агонія – один з найважчих станів для авторської інтерпретації, але Ді Капріо вірить настільки, що починає здаватися, ніби на зйомках йому дійсно довелось пройти через все, що пройшов його персонажа. Простягаючи своє понівечене тіло крізь сніг, бруд і холод, Г’ю Гласс по шматочках збирає себе з нуля, і перетворюється в абсолютну нову людини, і ми переживаємо цю трансформацію разом з ним, багато в чому завдяки грі Ді Капріо.
Том Гарді теж гідно справився з роллю антагоніста Фіцджеральда, і в черговий раз, після “Божевільного Макса” доводять, що хорошому акторові необов’язково бути багатослівним.
На високому рівні теж відіграв Донал Глісон, який з роками може і стане таким же хорошим актором як і його батько. Уілл Поултер – вже не той смішний хлопець з “Ми – Міллери”, а помітно подорослішав і гідно справився з роллю.
Музика Рюіті Сакамото – дуже важлива деталь фільму без якої не вийшло б створити потрібної атмосфери і духу.
Рекомендую до перегляду (що важливо на великому екрані)
Легенда Г’ю Гласса (2015) – Трейлер
https://soundcloud.com/milanrecords/01-the-revenant-main-theme