Достатньо скромний за бюджетом фільм, на який ледве -ледве дістали гроші, наочно показує, наскільки сильним може бути кіно, засноване на протистоянні характерів. Один – тиран і може робити все, що заманеться, інший – талановитий, але безправний учень, чию мрію ось-ось зламають і розтопчуть.
Головна гідність фільму це перш за все.. заперечення всього того, у що ми звикли вірити, думаючи про мистецтво і про музику зокрема. Талант завжди проб’є собі дорогу? Нічого подібного, посередності і трохи менш талановиті колеги скинуть тебе, будь ти хоч Моцартом наших днів. Сім’я завжди підтримає тебе? Про це варто забути, батько ніколи не зрозуміє твого бажання грати на арфі, альті і тому подібне. Потрапивши в престижну школу, клас, оркестр ти зможеш стати номер один? Помиляєшся. А вдача ніколи не гарантує тобі того, що тебе не забудуть на наступний день після провалу.
Під час перегляду фільму можна пригадати великих спортивних тренерів, які за рахунок правильного підходу до учнів, допомагали досягати їм успіхів. В “Одержимості” все не так, адже в оркестрі Флетчера гідне місце займає тільки одна людина – сам Флетчер.
Що мені видалось цікавим, так це як зображується певна фанатичність головного героя. Одного лише розриву з дівчиною – було для режисера мало. Тому режисер Дем’єн Шазелл.. вибирає ще один спосіб: прихід на репетицію або на концерт – питання життя і смерті. Коли по дорозі на виступ, головного героя збиває машина, він ледь живий, але все одно приповзає в зал і бере участь у концерті.
Проте, основне у фільмі – акторська гра. Дж. К. Сіммонсу – вдалось створити образ потужного і харизматичного наставника, якого.. мабуть, не було ще з часів сержанта Хартмана в “Cуцільнометалевій оболонці”. Сіммонс по праву заслужив свій Оскар за найкращу чоловічу роль другого плану
Приємно здивував і Майлз Теллер, який зіграв Ендрю – абсолютно непомітну, хоч і наділену сильним і вольовим характером особистість.
“Одержимість” – фільм, який безперечно вартий вашої уваги.