Міст шпигунів – огляд-рецензія на фільм

Війна триває завжди.

«Міст шпигунів» – найкращий серед фільмів 2015 року, що були переглянуті мною. Контрастність суспільств, драматичність, співпереживання головним героям та шикарні костюми – це все змушує вірити акторам.

Стівен Спілберг, який виступив режисером, розповідав,що фільм про обмін шпигунами хотіли зняти  ще в далекому 1965 році, але в той час «холодна війна» була холодною як ніколи, тому було вирішено не бентежити суспільство. За свою кар’єру іменитий режисер зняв немало хороших фільмів. Деякі з них отримували «Оскар». Тепер у нього з’явився шанс поповнити свою колекцію ще одним «золотим чоловіком».

Том Хенкс, який зіграв в «Мості шпигунів» американського страхового адвоката Джеймса Донована, має на своїй полиці два «Оскари», й тепер, думаю,  може готуватися до отримання третього (вибач, Леонардо). Після проникливого  для глядача й суддів монологу на захист радянського шпигуна в Верховному Суді він стане як мінімум одним з номінантів. Він зіграв так, як і вимагалося: містеру Доновану не можна не повірити.

Фільм, тривалістю в дві з половиною години, на диво, не провисав. Ба, більше: після перегляду хочеться передивитись спільні роботу дуету Хенкс/Спілберг (а це, до слова, «Форест Гамп»). Правда, певні моменти можна було б і вирізати, хоч в загальному кінокартині вони не пошкодили.

Що для мене було дивним – сцени інтимного характеру. Їх там не було. Справді, у голлівудському фільмі нема жодної сцени сексу, та й жінки грають в сюжеті другорядну роль. Весь фільм розкручується навколо теми «холодної війни» та шпигунських міждержавних стосунків.

Цитати з фільму швидко підуть у маси, а історія про «стойкого мужика» запам’ятається надовго всім, хто дивитиметься фільм. Лаври за це лежать повністю на авторах сценарію – братах Коуен, що відомі ще й як режисери та продюсери («Борат», «Фарго»).

Варто відмітити чудові костюми акторів, все витримано в дусі початку 60-их. Особисто мене вразили пальта, яких було багато і всі різного кольору та  фасону. Відчувається, що костюмери дивилися американські та європейські фільми середини 20 століття. Про саундтрек говорити багато не хочеться: він доповнював антураж, але особливо нічим не виділився, що, як на мене, добре. Для такого серйозного напруженого фільму музика, що відволікає увагу від сюжету не може бути плюсом.

Режисер змалював доволі дивні зміни в погоді: коли в США світить тепле літнє сонечко, то в Європі такі морози, що Росія може позаздрити. Таким чином, показувалося Добро і Зло, хоча бути упевненим не можна. Але і недопрацьовкою це назвати не можна, бо навіть на роль керівника КДБ в НДР запросили російського актора. Але навіть така-от колізія з погодою того варта: вам стає так само холодно, як і містеру Доновану (не дивуйтесь,якщо у вас почнуть мерзнути ноги під час перегляду фільму), що хоче якнайшвидше потрапити додому.

В кінострічці була зачеплена дуже цікава тема: протистояння одного проти всіх.  Основна думка кінострічки така – відстоювати правильну думку і позицію потрібно, навіть якщо всі проти. Навіть,якщо ці «всі» – твоя нація, начальник і сім’я.  Показовою в цьому плані є сцени в потязі. Вони наштовхують на думку, що інколи і загал може помилятись, не завжди vox populi vox Dei.

А тепер додам в бочку меду ложку критики як історик. Берлінська стіна, яку у фільмі будуть зимою, насправді будувалася літом. Ніхто (зі звичайних громадян) не зміг би підійти до неї під час будівництва – цього дурня\сміливця просто застрелили б.

Врешті, у такому серйозному кіно теж присутній гумор (брати Коен постаралися). Не чорний, і не рівня унітаз-генеталії, а якісний. Відчувається дух того часу, що не може не радувати.

Отож, вам варто подивитися цей фільм,якщо ви:

• Любите історичне кіно;
• Цікавитесь історією СРСР та США й взагалі історією XX століття;
• В захваті від фільмів про шпигунів.

Вам не варто витрачати час на цю бездарність, якщо:

• Ви не любите історичне кіно;
• Прочитали книгу,по якій знято фільм (там багато відходжень від оригіналу);
• не любите серйозне кіно, тривалістю більше 2 годин.