Незламна – огляд фільму

Останнім часом український кінематограф все частіше дає про себе знати, що не може не радувати, цілком можливо, вже скоро українці зможуть регулярно насолоджуватись в кінотеатрах не лишень іноземною продукцією, а і фільмами власного виробництва. Стрічка  «Незламна» теж мала би підтвердити цю тенденцію, хоч його і не можна назвати власне українським. Проте після виходу на екрани фільм отримав цілий вал негативних відгуків, як від російських глядачів так і від українських. Чи заслужені  гнилі томати на адресу цього фільму і піде далі мова в нашому огляді.

«Незламна» позиціонувалась, як спроба зробити байопік про долю  простої української жінки Людмили Павліченко, яка стала снайпером  в страшні роки Другої Світової війни та її внесок в перемогу над нацистами. І за великим рахунком фільм дійсно про це. Тут немає, а ні розмазування шмарклів про нещасну долю бідних українців проте немає і тупої ура-патріотичної історії про героїчних російських красноармійців, які з іменем Сталіна на вустах героїчно кидались під гусениці німецьких танків чи затуляли собою дзоти. Тут навіть є сцена про те, що насправді ставалось з дурниками, які переслухали політруків.

Звісно в фільмі справжню історію було дещо під кореговано і змінено, задля ліпшого художнього ефекту. К приміру на момент початку війни Людмила вже була одружена і мала сина, тож зображені у фільмі фронтові романи навряд чи мали місце, проте це можна списати на те що автори хотіли показати Людмилу, як просту жінку, якій не байдужі прості жіночі переживання, а не лише як машину для вбивства.

Незадоволення патріотичних російських глядачів цим фільмом можна зрозуміти. Вони то з майже релігійним благоволінням йшли на «Битву за Севастополь» і  очікували  на епічну в дусі 300 спартанців стрічку про героїчних радянських  дідів, які захищали «горад слави русских маряков» ( промовляти з нарочитими мАсковским ацентом) від чорних орд кровожерливих супостатів Вермахту, а отримали стрічку в  стилі американських військових фільмів, яка не займається героїзацією жодних із сторін, а радше навпаки.

Само собою після цього «Кінопоіск» та інші майданчики для обговорення фільмів заполонила одна з найбільших дупоболей з часів виходу в прокат «Бесславних виродків» Тарантіно та нещодавньої «Люті» Девіда Ейра.

Вже хоча б це мало потішити деяких українських глядачів, проте ті підняли галас критики: фільму пеняли що там і режисер і актори російські, і оригінальна озвучка теж російська,  і гроші на фільм давав мін культ РФ, тобто вважай Кремль, і історія Павліченко це підробка радянської пропаганди, і українського у фільмі тільки пісня Слави Вакарчука й місце дії і взагалі  це – ЗРАДА

Чесно кажучи такі претензії незрозумілі. Так не секрет, що радянська пропаганда задля підняття бойового духу солдат вигадувала всілякі байки, то про солдата Матросова, то про 28 панфіловців, то про Зою Космодемнянівську. Проте всі ці міфи вже давним давно були розвіяні. Нічого фантастичного у ліквідації 309 ворожих солдатів немає, для прикладу один із найрезультативніших снайперів чоловіків Сімо Хайха на прізвисько  Біла Смерть має на своєму рахунку близько 700 вбитих радянських солдат в ході Зимової війни. Та і дуже сумнівно, що будь Людмила Павліченко шарлатанкою вона змогла б подружитись з дружиною Рузвельта.

І так час від часу створенням фільмів займається одразу декілька країн, к приміру: «Початок» Крістофера Нолана, «Лабіринт Фавна» Гільєрмо дель Торо, «Володар перснів» Пітера Джексона чи серіал «Рим» Бруно Хеллера, і я сумніваюсь глядачі тамошніх країн займаються розбором чий же цей фільм в першу чергу.

Звинувачення того що фільм містить в собі неправильну ідеологію теж не зрозумілі. «Незламна»  піднімає не зручні для патріотів СРСР питання, тут згадується і розділ Польщі і агресію проти Фінляндії.  Творці фільму не посоромились показати бездарність радянського командування для якого гонор був важливіший за життя солдат, і яке зрештою кинуло Севастополь і його захисників напризволяще.

Чи всю ницість політруків і працівників пропаганди. Чого тільки вартує сцена де комісар змушує ледь живу після поранення Людмилу фотографуватись для газети, а сцена де дівчинка з інфернальним поглядом зачитує віршик про вбивство нацистів справила лякає більше ніж всі сезони «Американської історії жаху». І думка про те що цей фільм фінансував мін культ РФ наводить на думку, що творці цього фільму підступні тролі найвищої проби.

Війна у фільмі зображена масштабно, переконливо та по справжньому страшно. Жодної романтизації чи героїзації, лишень бруд, кров та сльози.  Люди постійно гинуть, а ті хто виживають ламаються і втрачають людяність. Деякі сцени, як наприклад з весіллям, що так і не відбулось яку супроводжує жартівлива пісеньку по справжньому чіпляє.

Багато хто критикував фільм за нібито рваний монтаж, нам же здалось навпаки, що це зроблено аби додати фільму динаміки та жвавості. Якщо хтось вважає, що картина неповна може переглянути багатосерійну версію фільму куди увійшли всі сцени, яких не було в театральній версії. Окремо порадував той факт, що всі ефекти до фільму створювались київською студією Postmodern (Постмодерн).

До акторської гри зауважень теж немає, сильного перегравання властивого фільмам пострадянських країн немає, як і відчуття що хтось отримав роль лишень завдяки дружбі з продюсером, чи в якийсь інший спосіб.  Особливо порадував єврейський лікар Борис.

Звісно в подачі війни в плані безкомпромісності чи брутальності фільм поступається тій же «Люті» чи іншим голлівудським стрічкам проте на дві голови переважає «Сталінгради», «Втомлених сонцем» та інші сучасні російські фільми про війну.  «Незламна» без сумнівів якісний комерційний продукт в якому  вражаючий відеоряд поєднується з непоганою історією. Тож якщо ви не проти використання сучасної музики в стрічках про Другу Світову, не страждаєте надмірною кількістю вати чи патріотизму в крові фільм без сумнівів вартий перегляду.