23 Лип, 2017

[БЛОГ] Огляд фільму “Дюнкерк”

20 липня в світовий прокат вийшла стрічка «Дюнкерк» від культового режисера Крістофера Нолана. І яка ж сратва вже встигла піднятися в інтернеті довкола неї, одні кричать, що нолан геній і це найкраща картина в його кар’єрі, інші кажуть мовляв Нолан впав у прірву, абсолютно аморфне кіно з нецікавою історією. Я не збираюсь ставати всесвітнім суддею і вирішувати цей конфлікт, але з вами поділюсь чисто своїми особистими враженнями від цього фільму, а ви вже там собі вирішите чи йти в кінотеатр і скласти свою думку чи лишитись дома і навіть не зачіпати цю тему.

«Дюнкерк»- це вже 10 картина Нолана в кріслі режисера, до того він нас дивував зовсім свіжими для кінематорафа фільмами «Інтерстелар» і «Початк», але на цей раз він не зміг внести в світову культуру кінематографу чогось нового, проте він зробив кіно яке тебе хапає на початку і відпускає лише в кінці і то не остаточно. Сюжет «Дюнкерка» сплетений з декількох сюжетних ліній – і це те, що відрізняє фільм від, скажімо, «Врятувати рядового Райана», з яким його вже взялись порівнювати. Під час операції з порятунку чотирьохсот тисяч союзних солдатів, затиснутих військами німецької армії, зіткнулися долі різних людей. Молодий солдат, який потрапив на рятівний есмінець, холоднокровний пілот, відправлений для допомоги з повітря і власник громадянської яхти, які відгукнулися на заклик про допомогу – всі вони взяли участь у подіях Дюнкерської операції. Але найцікавіше те що по суті кожна лінія не є аж такою цікавою, самі по собі вони б не викликали у мене такого враження від фільму. Але в тому і є майстерність режисера – він їх настільки класно сплів між собою, що хочеш не хочеш але починаєш співпереживати героям, хоча і героями їх назвати важко, адже то прості солдати, в яких в середині сидів лише інстинкт виживання, які вже  й не хотіли воювати за свою державу, а лише відчайдушно шукали порятунку зі злостивого Дюнкерку за будь-яку ціну. Але в цьому і полягає задум Нолана, показати, що не важлива територія,ресурси, боєприпаси, які були покинуті в Дюнкерку, а важливі людські життя, і нехай ці солдати не герої, але вони все одно люди, яким треба ще жити.

Що мені найбільше сподобалось в роботі Крістофера так це те що, фільм змушує думати, це не дивишся тупий екшн, типу трансформерів де все ясно і показано як на долоні, ні тут все навпаки, тебе кидає у вир події цілих трьох сюжетних ліній, які лише іноді перетинаються між собою, і найцікавіше тобі не стараються пояснити, що за чим і після чого, ти маєш сам здогадатись, це як своєрідний пазл який глядач має складати в голові  протягом фільму. І це як на мене і є головною проблемою , тому що лінівий глядач скаже, що фільм рваний на шматки, нецікавий і не зрозумілий і як ми бачимо по гнівним відгукам в інтернеті таких глядачів дуже і дуже багато, а ну і звичайно додадуть той факт що це все якось не епічно, а все тому що немає кліше ( ну окрім кінця там Нолан просто таки не втримався і піддався слабкості) ну і літрів бутафорної крові, яку так любить Тарантіно і яку успішно використовували в двох подібних війскових драмах Спілберг («Врятувати Рядового Райаня»)  ну і Мел Гібсон («З міркувань сумління»)

Взагалі так дивно, що майже всі оглядають фільм, шукаючи відповідь лише на одне питання, Нолан геній чи ні? Середнього то не буває , адже від тепер він має знімати або шедеври або одне із двох. Та відчепіться ви від нього, людина і так довела світові свою геніальність попередніми картинами, а тут він вирішив зняти щось не настільки дахорозривне, а драму яка би показала, що таке війна. Як висловився один з персонажів виживання – справа брудна як лайно. А війна це і гра на виживання і це саме те що хотів режисер дати глядачам.

Але найгірша частина всіх оглядів на цей фільм, це те що про гру акторів всі забули, сперечаючись один з одним про геніальність Нолана. А тут підібраний відбірний склад, який включає в себе не тільки улюбленців режисера таких як том Харді і Кіліан Мерфі, а також і новачків музиканта Гаррі Стайлса і чувака який ще півтора року тому працював в лондонській кафешці Фіонна Вайтгеда. Нолан про це заявляв, що хоче спробувати в Дюнкерку нові для голівуду лиця ( і саме тому взяв відомомго музиканта). Самі актори згадували що їм не було часу щось грати адже , перед ними наспраді були тисячі людей масовки на морському пляжі, а над головами літали справжні винищувачі, і все було зроблено Ноланом для кращого сприйняття ситуації акторами, уявіть собі який бюджет вбабахали в це все діло, тим більше що знято це все було на 70-мм аймакс камери, які дуже шумні для діалогів але максимально яскраво заглиблюють тебе у все що відбувається на екрані. Цікаво й те що їх навіть кріпили до крил літака і знімали кабіну пілота справді у повітрі.

Ну а цю всю красу кінематографії і оперторської роботи Гойте ван Гойтема доповнив акомпонемент Ганса Цімера, який співпарацює з режисером даної стрічки вже вшосте. До речі в головному саунтрекові фільму ми чули цокання годинника самого Нолана.

Взагалі «Дюнкерк» це чудове кіно, де можна закрити очі на усі нестикування з історичними фактами ( а їх там ой як багато) ,а також на усі інші шершавості картини. Особисто я отримав міцні враження від стрічки і ще хвилин тридцять після фільму не міг відійти, але це лише моя думка, а ви можете скласти свою вам цього ніхто не завадить зробити, тож висновок ідіть в кіно, а краще в аймакс, адже тільки лінивий не говорив про неймовірний звук у картині, а де ж як не в аймаксі ви відчуєте весь страх від звуків розривання бомб, ну і складіть вже після того своє враження від фільму, і напишіть його мені в коментарі, дуже радий буду почути вашу думку, всім до зустрічі, папа.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

  • Alex Yednak

    Дякую за огляд,та у мене є невеличке зауваження : надалі старайся не робити рецензію на рецензії, бо йшла мова що ти не будеш всесвітнім суддею,але більша частина огляду йшла саме на розбір польотів чим люди незадоволені і як це оцінюєш ти(Це лишня інфа, люди і так напишуть тобі в коменти з чим вони не згодні і чому ти не правий. Це твій шоу-тайм). В кожного,звсіно, свій підхід,та я я би порадив тобі старатись минати вже наявні огляди щоб зберегти максимальну неупередженість та об’єктивізм.

  • Ann Paholok

    Ті самі враження від перегляду. Неочікуваний підхід до часової лінії примусив напружити мозок більш, ніж за звичай. Однозначно вподобайка фільму.

  • Mykola

    Нелінійність сюжету – це одна з фішок Нолана, починаючи від “Переслідування” і “Мементо”. І в більшій, чи меншій мірі присутня у всіх його фільмах. І так – його стиль відчувається з перших хвилин фільму.

  • Yeugeniy “Zhmeryn” Zahorodniuk

    Я дуже часто чую, що у фільм має історичні неточності. Але ні разу не чув які саме. Тому прошу навести приклади таких неточностей (фільм поки не дивився і спойлерів не боюся).

    • Віталік Гордієнко

      Окей пояснювати буду довго, тому готуйтесь … 1) З точки зору географії Дюнкерк і Великобританію поділяють 68 кілометрів. Великобританія
      на той момент мала досить велике авіакрило, і якщо ми говоримо про
      відстані, то час польоту до Дюнкерка – не більше 15 хвилин для
      винищувача. У той час як німецькі аеродроми і Атлантичне узбережжя Франції поділяли сотні кілометрів. Це зовсім різні умови для бойових дій. Німці були обмежені, а британці мали всі можливості панувати в небі над Дюнкерком, що, власне, вони і робили. За 10 днів операції “Динамо” було збито 140 німецьких бомбардувальників, не рахуючи винищувачів. Це, грубо кажучи, 14 бомбардувальників в день. У картині ми цього не побачили. Ми побачили один бомбардувальник, причому “неубіваемий”. Його постійно розстрілювали, але він все кудись летів і летів… 2)
      Дісталося від Нолана і британському флоту, який на той момент був найбільшим в світі. В евакуації з Дюнкерка були задіяні 600 військових кораблів і великих цивільних пароплавів, але в фільмі всі морські сцени перетворюються в один тривалий “Титанік”…. 3 )
      Що стосується моря, тут нестиковка повна. Не було ніякої мілини і одного пірсу в Дюнкерку, був нормальний порт, може, не такий великий, щоб швидко евакуювати 300 з гаком тисяч чоловік, але був порт… 4)Навіть якщо глядач повірить, що 350 тисяч осіб змогли якимось дивом
      евакуюватися за 10 днів без нормальної підтримки з повітря і з боку флоту,
      виникає питання: чому вони не захищалися самі, маючи повний набір
      боєприпасів, танків і артилерії? Треба
      мати на увазі, що британська армія залишила на березі купи літаків,палива, тисячі тонн боєприпасів,автомобілів,артилерійських знарядь. Це була абсолютно
      боєздатне військове угруповання, яке незрозуміло чому в фільмі стрункими
      колонами стоїть непорушно на пляжі, і чогось
      чекає, дивлячись в море, з точки зору військової людини, це нісенітниця –
      люди стоять і чекають, коли їх розбомблять. Причому ними ніхто не
      командує, вони просто стоять, як зомбі. По тому налітають літаки, солдати тут же падають в пісок, закривають
      голови руками, не прагнуть втекти кудись в пересічену місцевість або в
      той же місто. Ну ось і всі мої історичні придирки, але я їх вирішив не брати до уваги, адже це ніяк не псує враження від картини)))

      • Mykola

        Про Титанік вдало підмічено. Теж таке подумав, коли дивився цей фрагмент. Про історичні неточності. Якщо зовсім не знати історичного контексту, а тільки фабулу “британські війська оточені з усіх боків намагаються евакуюватись” (як наприклад мені :)), то все виглядає дуже реалістично. Але прочитаєш опис неточностей, і думаєш – невже Нолан навмисне іґнорує історичні факти, змінює обставини і тд, лишень, щоб трохи виграти в драматизмі?

  • Через купу синтаксичних помилок більше одного абзацу прочитати на перший погляд цікаву рецензію не зумів. Блін

    • Віталік Гордієнко

      Шкода, значить буду виправлятись в наступних оглядах, скоро вийде відео версія, можливо вона краще підійде, адже там не буде писаного тексту)))

  • Христина Ольшевська

    Дякую за рецензію. Поділюся власними враженнями. Фільм спободався настільки, що переглядала вже тричі. Першого разу не весь сюжет охопила, не все зрозуміла. Була дещо шокована реальністю побаченого. Було відчуття перебування у гущі подій, з яких треба було вийти так само, як і персонажам фільму. Під час другого перегляду звертала увагу тільки на діалоги, і сюжетна лінія стала більш зрозумілою. Третього разу я мала вже повну картину зі звуковим тлом, яке вже “читала по нотах”. До кількох переглядів мене спонукала чудова гра усіх акторів. Особливо звернула увагу на Тома Харді, персонаж якого уявляється таким собі ангелом-охоронцем. Втомленим ангелом у промінні сонця, яке сідає за обрій. На мою думку, Крістофер Нолан, розпочавши зйомки у 2015-му, звертається цим фільмом до новітнього агресора: Зупинись! Поглянь, що таке війна! Але розуміючи, що зупинити його можна лише силою, закінчує фільм відомими словами Уінстона Черчіля: “Ми будемо битися… битися всюди… поки Новий Світ не звільнить Старий Світ”. Отже, “Дюнкерк” – це не просто фільм року. Бажаю всім приємного перегляду цього кіношедевру!

    • Mykola

      Невже ви дивились цей фільм аж три рази? Стоп. Три рази йшли в кіно? Фільм досить таки важкуватий і напружений. Мені здається посил фільму в іншому – війну не потрібно глорифікувати, це зажди трагедії окремих людей, і перед лицем смерті – воїн це просто людина, в якої проявляється базовий інстинкт – вижити за будь-яку ціну.

      • Христина Ольшевська

        А де в моєму дописі прославлення війни? Мені треба було все зрозуміти. Протягом одного перегляду це не вдалося. А щодо дискомфорту, важкості, болю можу повісти тільки одне. Після певних подій, пережитих 2014-го року, фільм у кінозалі для мене не є випробуванням.