8 Кві, 2017

Огляд фільму “Привид у броні”: чи варто подивитись?

Українськими кінотеатрами пройшлося нове творіння Рупера Сандерса – «Привид у броні» (Чи «примара»? Чи «в обладунках»? Ці локалізації такі непостійні.). Хотілося б сказати, що хода була тріумфальною, але це було б лицемірством – уже зараз зрозуміло, що фільм не виправдав очікувань глядача. Навіть мультик «Малюк Бос» від того ж DreamWorks несподівано обігнав за зборами  кібер-панк з красунею Скарлет. Швидше за все стрічка виявиться неприбутковою для студії – при бюджеті в 110 млн. доларів, збори на зараз становлять близько 74 млн. доларів.

Адаптація – не екранізація

Відомо, що фільм позиціонує себе, як кіноадаптація однойменної манги. Вона стала популярною на зламі тисячоліть, коли всі намагалися з’ясувати, що несе людству нова епоха. Саме кіноадаптація, а не екранізація, тому не варто плюватися на всі боки, кричучи про зіпсоване аніме. Зрештою, усі вже звикли до фільмів Marvel, де береться лише основна сюжетна лінія з коміксу, на яку накладається обробка сценариста. Ніхто не кричить (ну майже) про зламані канони. Те, що Ви бажали побачити фабулу, повністю співвіднесену з першоджерелом, і не побачили її там – виключно ваша проблема. Тим не менше зберегти атмосферу кібермайбутнього, змальовану в аніме, а потім і в геніальному мультфільмі Осії Мамору, автори фільму були зобов’язані зберегти. На жаль, не вдалося.

Увесь сюжет крутиться довкола одвічного цивілізаційного питання «А що далі?» Це ще одне припущення про те, що в майбутньому роботи стануть невіддільними від людини. Причому настільки, що будуть частиною не тільки людського побуту, а й організму. Історія розвиває думку про те, чи можна «втиснути» людський мозок у штучну оболонку. Права на зйомку адаптації DreamWorks купили ще в далекому 2008, але знадобилося 9 років для її виходу. Схоже, увесь цей час роздумували, як зробити японське творіння ближчим до масового західного глядача.

По-перше, 20 років розвитку внесли корективи до сюжету. Нам уже не говорять, що події відбуваються у 2029(як у оригінальній манзі), адже ми розуміємо, що за десять років наука і техніка не розвинуться до такого рівня. По-друге, якщо для творців манги якась мережа, до якої були б підключені усі люди й роботи на світі, була ефемерним, далеким і неможливим явищем, то ми нині маємо Інтернет, не що інше, як таку мережу.

Скарлет “Мотоко” Йохансон

Схоже, ще одним засобом наближення історії до Заходу є те, що на роль головного жіночого персонажа Мотоко розглядали не японок, які б виглядали органічніше у реаліях Гонконгу, а добре відомих Голівудських акторок – Марго Робі, а після її відмови Скарлет Йохансон. Скарлет до речі хотіли зробити більше схожою на азіатку за допомогою комп’ютерної графіки, але після перших результатів категорично відмовилися від цієї ідеї (аж страшно, що ж вони там таке створили). Тим не менше, якимось чином стилістам вдалося зробити акторку разюче схожою на оригінальну Мотоко-Майора.

Скарлет Йохансон – найкраще в цьому фільмові, бо вона змогла принести сюди свою незмінну харизму і відмінну акторську гру. Дивлячись на неї, глядач справді вірить, що перед ним кіборг. Вона рухається, поводиться справді, як штучне тіло, навіть моргає дуже зрідка. Хоч би там що не говорили, але й тут Йохохохансон зіграла Наташу Романову з  Японії майбутнього – супергероя в обтягуючому трико, що має привабити підлітків та сильну половину людства(самі розумієте чому).

З іншого боку цей персонаж доволі непродуманий – Майор в один момент задихається, потім плаває під водою годинами, незрозуміло нічого про будову її штучного тіла – воно з полікарбонатів, відповідно не здатне виконувати функції природні. Тим не менше, мозок у Майора – людський, і для його підтримання необхідний кисень та поживні речовини. Звідки вони і чи взагалі беруться? Якщо ні, то як її нейрони не відмерли? Якщо мозок Мотоко теж синтетичний, то як науковці Ханки змогли перетворити програмний код у справді людську свідомість? Звісно, це не варто пояснювати протягом половини фільму, але дати трохи більше натяків на будову кіборга, здається, варто було б.

Голівудські актори та атмосфера у фільмі про Японію?

Дрібку своєї харизми приніс у фільм також легендарний Такеші Кітано, щоправда його образ для мене здавсь теж неповним – командир відділу №9 чому говорить увесь час «субтитрованою» японською, тоді як до нього всі звертаються англійською. Чому так відбувається, адже очевидно, що він розуміє мову? А, точно, голівудські кінороби вирішили таким чином створити додаткову атмосферу Японії. Краще б вони японців хоча б не другорядні ролі набрали. Чому його персонаж такий прихильний до Мотоко і пробачає їй усі неправомірні і абсолютно заборонені законом вчинки? Незважаючи на це, дуже приємно дивитися на цього мудреця-старця, що з легкістю знищує тих дурників, які вирішили посягнути на його життя. Робить він це без страху і з кам’яним обличчям самурая. Такий собі японський варіант хрещеного батька.

Бато, який у манзі теж був кіборгом, тут втратив смислове навантаження і роботизацію. Він швидше є зв’язком Мотоко зі світом людей, бо саме завдяки ньому вона відчуває себе незайвою серед homo sapiens. Нічого доброго, як і поганого про цього персонажа  казати не можна, тому облишмо його в спокої з його собачками і рентгеночима.

Японської атмосфери у фільмі критично мало. Мова командира 9 відділу та його самурайська незворушність, про яку я вже згадував, гейші-кіборги і деінде традиційні предмети побуту – ось і все, що відрізняється від американських реалій. «Привид» виглядає як звичайний американський екшн. Хтось називає це інтернаціоналізацією, але це швидше засилля голівудської традиції в кінематографі. Хоча самі японці менше критикують це, ніж західні глядачі. Вони переконані, що за своїм походженням і духом фільм у будь-якому випадку є японським, а отже викличе інтерес до їхньої культури. Схоже японці страждають тим же комплексом, що й українці. “Якщо мою країну показали в американському фільмі, то це вже #перемога, і неважливо наскільки це зроблено якісно та об’єктивно.”

Візуальна ідеальність

Якщо до фізики у стрічці у мене були серйозні претензії, то графіка – бездоганна, знімаю капелюха перед її творцями. Десь таким місто і буде виглядати через 20-30 років. Голографічні реклами, будинки, що ростуть вгору, бо розвиватися вшир уже неможливо, транспортні розв’язки на рівні 20 поверху і т.д. Так само бездоганним є й процес створення броні Майора та його «ремонт» згодом. Узагалі метою цього епізоду було якнайреалістичніше зображення створення оболонки «привида», тому йому присвятили багато часу й грошей

https://youtu.be/KCu3Hbx-Rs4

Усе нове – (не)давно забуте старе

Основний посил фільму полягає в тому, що людина, як би вона не змінювала, що б з нею не сталося, навіть коли від неї залишиться лише привид, має лишатися людиною. Банально, але життєво. Спроби Мотоко зачепитися за спогади, повернути своє минуле – характерна риса саме людини. Бо «через минуле ми можемо піти у майбутнє» – приблизно так у своїй кінцеві пафосній промові говорить Мотоко.

Насправді, трагедія бунтаря, якого вбили, щоб створити піддатливого «кролика» – здається цьогоріч ми таке вже бачили. Ага, «Кредо вбивці», було таке. Тут і науковець, який так щиро переконаний у високій меті своїх дій, що не помічає відвертого спекулювання продуктами своєї праці. Тут і герой, що хоче розібратися у своєму минулому. Тут і прощання з ним на даху, що вселяє віру у його подальші подвиги. Тут і перехід на сторону ворога, який виявився другом. Дотичних точок більш, ніж достатньо, але найбільше їх об’єднує змалювання технічного прогресу, як загрози минулому і майбутньому одночасно. Відчуваєте, у Голівуді запахло технофобством знову – епоха техноантиутопій повертається.

Висновки

Цей фільм варто було б віднести до класики кіберпанку за візуальну складову, але не за сюжет. Тим не менше він має право на існування значно більше, ніж деякі інші стрічки. Не найменш важливу роль тут відіграли вміння Рупера Сандерса показати красиву драматичну картинку, акторська майстерність Скарлет Йохансон та як завжди геніальні саундтреки Клінта Мансела, що змушують набагато глибше переживати події на екрані.

Отже, відкинувши анімешниківську суб’єктивність, бачимо, що, навіть не передавши усієї тієї атмосфери Масамуне Сіро і Мамору Осії, творцям вдалося створити ідеальну картинку майбутнього, яка цілком заслуговує на своє окремішнє існування від першоджерела зі збереженням його посилу. 7/10 фільму про людину – вінець творіння вищих сил/природи та про кіборга – вінець творіння людини.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.