Здатність до координації поведінки важлива для соціальної комунікації. Так, синхронізація рухів і звуків опосередковує нормальні дитячо-материнські стосунки. Крім того, феномен лежить в основі розуміння мови й психотерапії. На вегетативному рівні таку кооперацію супроводжують зміни дихання, пульсу та електричної активності шкіри. Ці параметри нерідко приходять у відповідність. На приклад, при спільному перегляді фільмів. Крім колективних занять, посилити подібну узгодженість може відчуття болю, яка виникає у відповідь емпатії обумовленої активацією у спостерігача відповідних нейронних мереж. При цьому співпереживання допомагає зменшити біль.
Закохані пари
Особливо сильна тенденція проявляється у закоханих. Минулі роботи показали, що фізіологічну координацію пар стимулює поставати перед труднощами. У новій статті ізраїльські вчені описали підсумки перевірки гіпотези про те, що ноціперцепція також може модулювати цей показник, а дотик партнера має аналгетичну дію. Раніше здатність тактильних стимулів зменшував стрес. І це було продемонстровано на немовлят. Участь в експерименті взяли 22 гетеросексуальні пари. На першому етапі вони заповнили тести опитування на рівень емпатії. Потім на передпліччя жінок закріплювали термодатчик системи сенсорного тестування і просили вказати ступінь болю.
Після визначення верхнього больового порогу автори починали тести. Під час теплової стимуляції різної інтенсивності (до 47 °C) чоловік повинен був тримати жінку за руку в положенні обличчя до обличчя, сидіти поруч без тактильного контакту, або перебувати в іншій кімнаті. Одночасно вчені реєстрували частоту серцевих скорочень і дихання обох піддослідних. Незалежно від експериментальних сесій функцію спостерігача завжди виконував чоловік: відомо, що жінки в середньому більш схильні до емпатії та співчуття, тому їх емоційний фон в зазначених умовах, ймовірно, варіювався б менш значуще в порівнянні з чоловіками.
Додатково жінки оцінили суб’єктивний рівень больових відчуттів виходячи з порядку процедур. Результати підтвердили гіпотезу: в момент, коли партнер тримав їх за руку, учасники відчували менше сильний біль, ніж без тактильного контакту. При цьому ступінь емпатії відбивався на вегетативних параметрах: так, синхронізація дихання та пульсу зростали при дотику без теплової стимуляції, але знижувалася для серцевих скорочень при дотику в момент відчуття болю. За відсутності фізичної взаємодії координація параметрів порушувалася при стимуляції, і відновлювалася при сильному нагріванні шкіри.
Таким чином, пульс закоханих синхронізувався при дотику тільки в разі больових відчуттів у партнера. Примітно, що без тактильного контакту подібної синхронізації не відбувалося – частково це суперечить спостереженням міжнародної групи вчених за учасниками ритуалу ходіння по розжареному вугіллі. Висновки дослідження припускали, що частота серцевих скорочень у закоханих під час процедури збігається і без безпосередньої взаємодії.