Магнітосфера нашої планети захищає поверхню від небезпечних потоків заряджених частинок, які прилітають на Землю з космосу і перш за все від Сонця. Геомагнітне поле відхиляє їх в сторону. Але, як і у інших магнітних полів, в ньому є області, куди можуть проникнути лише частки, що володіють достатньою енергією, які також потребують енергію щоб покинути її. Ці зони охоплюють планету, як величезні радіаційні пояси: внутрішній з висотою близько 4 тис. км, де скупчуються в основному протони, і зовнішній, «електронний», в 17 тис. км від поверхні Землі.
Лише тепер вчені на чолі з Іаном Манном (Ian Mann) з Альбертського університету в Канаді зуміли пояснити виникнення третього радіаційного поясу простим і зрозумілим механізмом. У статті, опублікованій журналом Nature Physics, вчені пояснюють, що новий пояс Ван Аллена міг з’явитися під дією великих, надзвичайно довгих хвиль в розрідженій плазмі сонячного вітру.
Радіаційний пояс Землі, також відомий як пояс Ван Аллена, складається з двох частин – внутрішньої і зовнішньої. Перша знаходиться на висоті 1 600-12 900 кілометрів від поверхні нашої планети і досить стабільний. Зовнішня, що знаходиться на висоті 19 000-40 000 кілометрів, схильний до коливань. У 2012 році зонди NASA виявили третій пояс, електрони в якому характеризувалися не просто високою, а й надвисокою енергією. Виникнення пояса було зафіксовано космічними апаратами на початку вересня, а зник він 1 жовтня того ж року.
Добираючись до Землі, така хвиля злегка стискає її магнітне поле, що викликає масову втрату електронів зовнішніми областями зовнішнього радіаційного поясу. Частина з них виявляється в проміжку між зовнішнім і внутрішнім поясами, створюючи тимчасовий третій пояс.