Ubisoft — це король відеоігрових пісочниць. Нині в інтернеті повно хейту в бік французів. Сварять їх за невдалі релізи, брехливі трейлери, засилля баґів і за все на світі. Та людям властиво довго пам’ятати невдачі і швидко забувати перемоги. На кожний слабенький Assassin’s Creed III у Юбіків є три частини шедевральних пригод Еціо. На кожну забаґовану Unity у них є чудові Far Cry 3 і 4. Ну і на кожний даунгрейд Watch Dogs вони відповідають гарнюніми Watch Dogs 2 i Ghost Recon Wildlands, про яку ми сьогодні і поговоримо.

Tom Clancy’s Ghost Recon Wildlands — це осучаснена ітерація серії тактичних стрілянок, яка бере свій початок ще у сиву давнину — аж у 2001 році. Свого часу перша Ghost Recon стала еталонною грою у своєму жанрі і разом з такими забавками, як Rainbow Six, SWAT 3 та Operation Flashpoint популяризувала жанр тактичних шутерів. За 16 років, які минули з дня виходу першої гри серії, ігрова індустрія разюче змінилася і, йдучи нога в ногу з осучасненням, Юбікам довелося не менш разюче змінити концепцію Ghost Recon, аби гра припала до смаку якомога ширшій аудиторії. Тож цьогорічна Wildlands має величезний відкритий світ і дозволяє гравцям насолодитися нелінійним стилем проходження. Події розгортаються в Болівії у недалекому 2019 році. Через агресивну діяльність наркокартелю Санта Бланка, Болівія перетворилася на нарко-капіталістичну країну, що, звісно ж, не могло не викликати глибокого занепокоєння у цивілізованих держав. А доки світ обурювався і занепокоювався, наркоси здійснили теракт у посольстві США у Ла-Пасі і викрали агента американського Управління боротьби з наркотиками, після чого піддали його катуванню і вбили. На цьому терпець Дядечка Сема увірвався і за спільних зусиль УБН, ЦРУ та ФБР розпочалася операція “Царевбивця”, метою якої є знищення наркокартелю. Четверо спецагентів-командосів вирушають до Болівії, аби покласти край наркосам і повернути демократію, добро і справедливість.

Наріжним каменем Wildlands є повна свобода дій гравця — а точніше гравців, адже розрахована вона на кооперативне проходження. Звісно, грати можна і з напарниками-ботами, що має свої переваги. Але робити це разом з друзями – набагато цікавіше. Після проходження вступної місії, неймовірної краси світ відчиняє перед вами свої ворота і аж манить дослідити його повністю. Гравці втіляються у спецоперативників підрозділу “Привиди”, аби встромляти патики в колеса наркокартелю Санта Бланка і, виконуючи різноманітні місії, допомагати місцевим повстанцям. Ігровий світ поділений на провінції, у кожній з яких головує один з босів наркокартелю. Завданням гравців є систематичне очищення кожної з провінцій від їхнього впливу. Інформація про шефів злочинної організації та їхніх посіпак подаєтсья у коротких відеороликах, завдяки яким наркоси перетворюються з безликих мішеней на живих людей зі своїми біографіями, пріоритетами та мотиваціями. Це допомагає гравцеві слідкувати за сюжетом і формувати власне ставлення до поганців.

У кожній із провінцій ігрового світу є достобіса місій, але різноманітністю вони похизуватися не можуть. Захоплення та допит важливих осіб, ліквідація виробництв та вантажів наркотиків, викрадення документів… і це наче все. Але, знаєте, оце, мабуть, вперше у мене гра такого типу не викликала нудьгу після дво-триразового проходження кожного типу завдань. А вся справа в ігровому процесі, який у Wildlands дуже аддиктивний. Прокрадатися ворожими базами, ліквідуючи необачних ворогів один за одним, або ж мчати на великій швидкості на мотоциклах крутими серпантинами, женучись за черговим поганцем, чи захоплювати конвой медикаментів для повстанців — це, трясця, весело. Досягати мети гра дозволяє будь-яким способом: хоч з кулеметом в руках і гранатою в зубах, хоч тишком-нишком без шуму й пилу. Але навіть ретельно спланована місія може піти шкереберть через непередбачувані обставини, після чого доведеться імпровізувати, що часто-густо приводить до кумедних ситуацій. Особливо якщо грати разом з друзями. Механіки стрілянини, прокрадання, розвідки джмелем та керування транспортом реалізовано таким чином, що навіть зачищати надцяту ворожу базу чи захоплювати надцятий конвой з припасами завжди цікаво і весело. Життя гравцям суттєво полегшує джміль, який тепер є, здається, у кожній грі Ubisoft. За допомогою цього дива техніки можна позначати ворогів, після чого гравці магічним чином будуть бачити крізь стіни їхнє переміщення. Щось схоже було вже і у серії Far Cry, i Assassin’s Creed. Ґеймерам десять років тому ця механіка видался б, мабуть, цілковитим чітерством. Але нині без неї у пісочницях, здається, як без системи укриттів в шутерах – вже ніяк. Є тут і проста система прокачування, схожа на те, що ми бачили у декількох попередніх іграх Юбі. Протягом проходження можна здобути усі скіли – від гравця залежить тільки черговість їх отримання.

Розповідаючи про ігролад Wildlands, гріх не згадати про те, скількома видами різноманітної зброї тут можна колошкати супостатів. Достобіса гвинтівок, снайперок, пістолетів, кулеметів – чого тут тільки нема. Нові екземпляри озброєння відкриваються мірою проходження. Їх також можна знайти в ігровому світі, після чого вони стануть доступними для вашого персонажа у меню кастомізації. Ну але Wildlands — не ролівка, де для подолання високорівневих ворогів потрібна епічна зброя. Куля – вона і в Болівії куля, а тому найбільша користь від отримання нової зброї — косметична. Окрім декількох “іменних” екземплярів, кожну зброю можна модифікувати, що незначною мірою вплине на її характеристики.

Якщо вже мова зайшла про кастомізацію, варто розповісти і про спорядження персонажа. Його тут ще більш достобіса, аніж зброї. Свого героя можна спорядити на власний смак – від взуття і штанів до бронежилета і камуфляжного костюма. Варіантів – хоч греблю гати, але усі вони суто косметичні і жодним чином не впливають на ігровий процес. Тож незалежно від того, чи на вас джинси й футболка, чи бронекостюм з шоломом — бігати, стріляти й маскуватися ви будете однаковісінько. Навіть для нічого бачення тут немає необхідності вдягати окуляри. Мабуть, у 2019-му прибори термо- та нічного бачення вбудовуватимуть прямо у контактні лінзи. Є у цій бочці меду і ложка дьогтю, яку, здається, останнім часом додають мало не до усіх ігор. А саме, мікротранзакції. За додаткові грошенята гра пропонує придбати додаткові місії сезонної перепустки, різноманітні декорації для персонажів та нові екземпляри зброї. І наче ніхто гравця не змушує витрачати додаткові гроші на гру, але такий підхід видавців засмучує і насторожує.

Ну все все, годі про сумне. Поговорімо про щось приємне – графіку. Бажанню проводити у Wildlands численні години страшенно сприяють місцеві декорації. Віртуальна Болівія виглядає неймовірно гарно, в чому величезна заслуга ігрових дизайнерів. Звучить вона теж чудово – Wildlands це перша на моїй пам’яті гра, у якій  звук має швидкість. Якщо десь вдалечині відбувається вибух, то гравець його чує з затримкою, згідно законам фізики. Наче й дрібничка, але враження справляє приємне. Кожна з провінцій має унікальну атмосферу. Тож якщо вам приїсться якась частина ігрового світу, то у будь-який можете вирушити до сусідньої місцини. Незалежно від того, де в ігровому світі ви перебуваєте, гра постійно демонструватиме нові й нові захоплюючі краєвиди. На макрорівні ефект відвисання щелепи створюється передусім високоякісними LOD-текстурами та моделями, які не муляють очі, як це трапляється у багатьох іграх з відкритим світом. Завдяки цьому віртуальна Болівія виглядає цілісною і не дратує гравця помітними підвантаженнями. На мікрорівні дуже позитивне враження справляють детально пропрацьовані міста, містечка, заводи, кар’єри, гори, ліси… словом, усе. От трясця, навіть хочеться причепитися до чогось і зробити грі зауваження – та ніяк не виходить. О! Згадав! Кущі тут погані. Є ігри, у яких гілки кущів гнуться від рухів персонажа гравця, а у Wildlands — ні. Неподобство! Ніби все, більш нема на що поскаржитися. Сподіваюся, що попри позитивні емоції, які у мене викликала візуальна складова Wildlands, моя оцінка її графіки все-таки об’єктивна, і мені не доведеться червоніти, переглядаючи цей огляд через деякий час.

Якщо ви — з тих людей, які проклацують огляд до кінця, аби поглянути висновок, то… привіт! Ми тут про Wildlands балакаємо. Ви добре трапили, бо ми власне підсумки підбиваємо. Отже, провівши далеко не один десяток годин за цією забавкою, мені згадується чимало пригод і дотепних ситуацій, які у мене виникли протягом проходження її з другом. Попри повторюваність завдань і кілька дрібних баґів, у мене жодного разу не виникло бажання припинити грати. Все це завдяки розманітності ігрового світу та непередбачуваності ігроладу. Якщо вам кортить постріляти, постелсувати, помандрувати до сліз гарним світом і дати прочухана наркопоганцям, то Wildlands — це гра саме для вас. Вона черговий раз доводить, що Ubisoft — це король відеоігрових пісочниць.

ОЦІНКА: 8.5/10