Ще як тільки було анонсовано пригоду про Бетмена від Telltale, всі одразу почали дивуватися, як то так з історії про кажана в трусах можна зробити сюжетне інтерактивне кіно. Адже для ґеймерів Бетмен у відеоіграх це в першу чергу серія Arkham, де постійно відбуваються бійні, польоти, вибухи і мінімум спілкування.
Але яким би сумнівним для кого не вийшов перший сезон, сама концепція Бетмена від Telltale була настільки ж вдалою, як і концепція Брюса Вейна. І от тепер Telltale нарешті укомплектувала другий сезон, а ми своєчасно в нього пограли, і готові поділитися своєю думкою. Отже, запасайтесь канапками, колою, блекджеком та курвами, і ми починаємо!
Дивіться відеоверсію:
Взагалі оцінювати ігри від Telltale складно через те, що вони розбиті на епізоди, які інколи виходять із перервами у три й більше місяці, тож за цей час встигаєш забути, що у грі відбувалося раніше. А самі розробники в свою чергу змінюють підхід до гри, покращуючи або погіршуючи якісь елементи.
У Batman: The Enemy Within була схожа біда, але, так чи інакше, другий сезон в усіх своїх проявах кращий за перший. Цьому, на нашу думку, сильно посприяло скорочення штату працівників Telltale у листопаді, коли нове керівництво компанії звільнило, на хвилинку, аж 90 людей. Тоді паузи між епізодами ставали довшими, але кінцевий продукт виходив якіснішим.
Але ми тут говоримо про цілий сезон, а змінилася у ньому в першу чергу механіка. Екшн став більш вільним: у багатьох випадках ви можете самі обрати, як саме будете лупцюватися з ворогом. Наприклад, можете знешкодити автомат бетгаком або скинути ворогу на голову світильник. Самі бої візуально теж сприймаються краще: значно більше ракурсів камери, бойових прийомів та використання підручних засобів.
У Batman: The Enemy Within безліч цікавезних сцен, які запам’ятовуються надовго. Як от момент, коли Бетмен розрізав живу людину, щоб витягнути з неї бомбу, чи коли вам доводиться пройтися будівлею, де на підлозі лежить кілька сотень трупів тощо.
Додалися навіть сцени від першої особи, деякі з яких скомпоновано просто неймовірно, а сама гра деінде через це починає нагадувати жахастик.
Що ж стосується графіки, то тут покращення помітні неозброєним оком. Повністю змінено стиль малювання, додано більше деталей, покращено образи персонажів (Жінці-кішці збільшено цицьки), при цьому вимоги до заліза ті самі, що й в першому сезоні «Бетса».
За кілька секунд буде анімація зміни кадру, а я перед цим ще скажу, що в новому сезоні надзвичайно хороша музика. Що в меню, що безпосередньо під час проходження, деякі треки навіть створюють ефект мурашок на спині.
Втім, без сюжету жодну гру від Telltale не врятує навіть найкраща у світі графіка чи дивовижний ігролад, адже саме історія — серце і часто слабке місце в іграх «Байкарів».
У The Enemy Within, на щастя, з сюжетом усе загалом непогано. Цікава та більш-менш логічна історія, що тримається купи, набираючи обертів з кожним епізодом, із кількома неочікуваними поворотами. Хоча й нелогічностей теж вистачає, а з 2-го до 4-го епізоду де-не-де починаєш нудьгувати.
Особливо вразив Джон Доу, пізніше — Джокер. Він на ваших власних очах виростає з доброго та мрійливого хлопця, що заплутався в житті, у шаленого маніяка, готового вбити мільйони, але сама манера поведінки Джокера надзвичайно сильно залежить від вашого ставлення до нього. Навести наприклад випадок у таверні, де вам, можливо, доведеться побити одного п’яного бика, що наїде на вас. Наче нічого особливого, але Джон Доу, який тоді буде біля вас, обов’язково це запам’ятає і використає в майбутньому, і це круто! Круто відчувати, що гравець несе найбільшу відповідальність за цю людину, і лише гравець може справді розбити Джону серце або ж навпаки, зробити його щасливим.
Що ж стосується Брюсі, то його також пропрацювали в кращу сторону. Персонаж став більш харизматичним, ви можете навіть час від часу жартувати, говорити мовні каламбури, словом, просто бути значно живішим та крутішим Брюсом, ніж це дозволяв перший сезон. А от постільної сцени з кішкою, яку собі якраз таки дозволяв перший сезон, тут немає. А шкода…
Варто сказати кілька слів і про Ріддлера, який у забавці відійшов від звичаїв DC і став значно жорстокішим та серйознішим, справді схожим на поміркованого маніяка. Ріддлер тут випромінює страх, і його справді варто боятися, бо він не жартує як Джокер, він просто бере, садить тебе в капсулу і відпилює по пальчику.
Також запам’ятався Люціус Фокс, який у новому сезоні аж вибухає!
Продовжимо найбільшою ахіллесовою п’ятою всіх ігор Telltale — нелінійністю. Реальної нелінійності в іграх Telltale зазвичай як кіт наплакав, і кожен, хто бавився в продукти “Байкарів”, у цьому переконався. Але The Enemy Within навіть тут вразила, адже нелінійності тут ну справді доволі багато, значно більше, ніж у першому сезоні.
Наприклад, тут можна цілий сезон грати за Брюсі, в якого немає половини вуха! Що вам ще треба?
Якщо ж серйозно, то варто зауважити, що п’ятий епізод має повністю два різні варіанти розвитку, які на 90% відрізняються за ходом подій, і це справді дуже круто. У інших епізодах теж чимало нелінійності: часто помітний вплив на персонажів речей, які ви їм говорили, зміни ходу подій залежно від вашого вибору або тут просто можна бути застреленим, якщо ляпнеш щось не те. Як от я попався, коли почав розмову з Харлі Квін про її батька, і тут бац, вона розгнівалася, і застрелила Брюса.
Такі-от пироги, панове! У цілому Batman: The Enemy Within — це хороша гра. От знаєте, Telltale просто зробила свою роботу, запропонувавши якісний продукт. Нічого надзвичайно крутого у новому сезоні немає, але прогрес помітний, і, сподіваємося, вже у третьому сезоні, який точно буде, на нас чекає ще більше нелінійності та нових технічних рішень.
На цьому все. Для вас працювали пінгвінята. Залишайте вподобайки, коментарі, робіть поширення, і зустрінемося на даху «Wayne Enterprises».
Дивіться відеоверсію: