Site icon Pingvin.Pro

Огляд Metro: Last Light — про це не можна мовчати

Metro: Last Light

Metro: Last Light

Легендарна Metro: Last Light вийшла ще 4 роки тому, але як слід зіграти у це легендарне творіння української 4A Games у мене вийшло лише зараз. І вразив «Останній промінь» мене значно більше, ніж очікувалося. Отже, про Metro: Last Light сьогодні й поговоримо.




Вітчизняний рушій

Почнемо з ігроладу, на кістках якого все й тримається. Для тих, хто не знає, зазначу, що відеогра працює на 4A Engine, який був створений командою 4A спеціально для ігор серії «Метро». І це справді відчувається, адже відеогра доволі відрізняється від інших ігор свого напряму як за ґеймплейною частиною, так і за візуальною та за атмосферною, про яку ми ще встигнемо поговорити.

В «Останньому промені» є, практично, два режими гри: скрадання і перестрілка. Перший можна застосовувати лише у боях з людьми, оскільки від мутантів тут хрін сховаєшся.

З одного боку, стелс хороший: можна проходити рівні, обережно розвідуючи локацію, вираховуючи хід руху супротивників та ліквідуючи їх по-тихому, що додає вам, як гравцеві, упевненості та брутальності у своїх діях. З іншого боку, в певних випадках ворог вас не помітить, навіть якщо ви присіли за метр від нього, прямо на очах, що вмить псує відчуття вищезгаданої впевненості, оскільки, як виявляється, то не ви вправний стелс-майстер, а вороги просто сліпі.

Інший режим — звичайна стрілянина між головним героєм та бригадами ворогів. Одного разу доводиться мати справу з Рейхом, іншого з «червоними», а потім з мутантами: від стражів до креветок-гігантів.

Бої між різними військовими угрупованнями майже не відрізняються, але, тим не менш, вони непогані, хоча й помітно програють за механікою більшості інших динамічних шутерів. Тобто, в цілому, тут є можливість маневрувати, змінити позицію, вправно підстрелити ворога, але цим і обмежується кожен бій, а якусь свіжість додає хіба що оновлення свого арсеналу .

Натомість ледве не кожен бій із мутантами чимось запам’ятовується. Та й підхід до різних видів мутованих потрібно змінювати. Зазвичай найкраща зброя проти тварюк це дробовик, однак для літаючих найкраще використовувати автомат із оптичним прицілом, а в боях з креветками слід просто не втопитися.

Арсенал тут теж добіса… захопливий. Так, це саме те слово, яке його характеризує. Кожен ствол чимось унікальний, тож, знайшовши трійку своїх «улюбленців», вам залишається лише відтюнінґувати їх до самого неможу та шмалити постапокаліптичне життя зі ще більшим задоволенням.

Якби ж лише не баги, яких тут сила-силенна. Під час проходження кампанії я зустрів біля двадцяти, хоча мій знайомий, котрий проходив гру ще раніше, стверджує, що помітив лише один баг. Самі розробники теж кажуть, що уважно тестували гру та виправили багато багів. Тим не менш, сумно, що мені доводилося грати з леветуючими в повітрі автоматами, трупами та провалюваннями крізь підлогу.

Москва ще ніколи не була такою красивою

Відеогра виглядає дуже приємно і захопливо, особливо після виходу Redux-версії.

Перше, що завжди справляє враження — дужі руки Артема, а також його зброя. Симпатичні, задягнуті спорядженням ручиська, годинник на яких завжди підкаже, котра година. А як тільки на голову одягається протигаз, то стає ще краще. Мабуть, найкраща реалізація протигазу в іграх належить саме 4A Games та серії Metro.

У бою скло постійно тріскає, через що час від часу потрібно змінювати протигаз. З фільтрами все теж не солодко, оскільки вистачає їх зазвичай на одну-дві хвилини, і постійно потрібно мати запас. Часто на скло потрапляє багнюка або краплі води чи крові, через що його доводиться протирати рукою. Дуже красиво, реалістично і захопливо.

Продовжуються приємності й на інших планах: куди б ви не поглянули, в яку локацію не зайшли б, вона у цій грі виглядатиме красивою та правдоподібною. Що то будуть військові пости, що закинуті тунелі підземки, що миловидні краєвиди зруйнованої Москви — усе це даватиме вам як неймовірну атмосферу, так і чудову картинку. Тим паче, оптимізовану. Я міг би вихваляти кожний тип локації сотнями слів, але лаконічність наше все.

Чимось проміжним між ігроладною та візуальною складовою Last Light є захопливі сцени стрілянини в потязі, спускання канатом, прогулянки у будинках з примарами чи теплий прийом венеціанських креветок. Справа у тому, що ці ігрові сцени надзвичайно видовищні та захопливі, а головне, що ви можете прямо там шмалити зі свого ствола, коли потрібно, а не просто споглядати миловидні краєвиди та екшн. Деякі сцени залишають незабутнє враження.

І навіть те, що Артем тут безслівний, через що інколи виглядає немов ідіот, мене особисто майже не дратувало, а лише навпаки, додавало якоїсь легкості.

Хто я, навіщо я?

Цього разу команда 4A Games вирішила відійти від першоджерела, романів Дмитра Глуховського, і взяла за основу нової відеогри власну фантазію. І «Останньому променю» це таки пішло на користь, адже відеогра не була обмежена певними локаціями, задумами та персонажами, і розробники могли робити усе, що заманеться, лиш би це було корисно для їхнього продукту в першу чергу як для гри.

Мабуть, саме тому ми маємо можливість побігати під стінами Кремля, ВДНГ або ж вести оборону Д6.

Та й цікавості, логічності й інших позитивних якостей сюжету відеогри вистачає. Багато цікавих сюжетних ліній, персонажів та несподіваних, але логічних поворотів. Єдине, що мені не сподобалося — незрозумілість для новачків у світі «Метро». Роблю висновки з власного досвіду, оскільки мені, як людині, доволі поверхнево знайомій зі всесвітом «Метро», були незрозумілі деякі сюжетні моменти.

Я ж-бо навіть не одразу зрозумів, за яке саме угруповання граю. А ще якісь «червоні», Рейх, Ганза, що воно й звідки, і що тут я роблю?


Що ж, узагальнимо! Отже, доволі непоганий та різноманітний ігролад, на десяточку хороша картинка, атмосфера та оптимізація, більш-менш цікавий сюжет. Після проходження Metro: Last Light я став фанатом цього всесвіту, і з нетерпінням чекаю на сиквел, сподіваюся, ще кращий.

Оцінка: 8.5/10

Так, у грі є першокласна повна українська локалізація, яка встановила одразу кілька рекордів. Перша українська локалізація, яка вийшла одночасно з виходом гри (Last Light Redux) та перша українська локалізація на консолях.

Ну як же тепер вам не взяти, і не придбати собі цей першокласний витвір ігрового постапокаліпсису, зроблений на рідній землі?