Огляд відеогри Middle-earth: Shadow of War

Middle-earth: Shadow of War — це продовження екшну Shadow of Mordor, який вийшов у 2014 році і показав світ Середзем’я з дещо незвичної перспективи. Замість героїчних пригод Хранителів персня гравцям випало відвідати землі Мордору і надавати підсрачників місцевим оркам. Основною родзинкою гри була система Nemesis, завдяки якій згенеровані випадковим чином орки-вояки мали різні слабкі та сильні сторони і періодично просувалися вгору або вниз кар’єрними східцями армії Саурона. Гравцям така особливість гри припала до смаку, а розробники взялися готувати продовження гри, у якому було б те саме, але більше і краще. І їм це вдалося. Middle Earth Shadow of War — це та сама “Тінь Мордору”, але більша і краща.

Події нової гри продовжують сюжет “Тіні Мордору”. Нагадаємо, що у попередній грі Таліон, Рейнджер Ґондору, став свідком жорстокого вбивства своєї родини, але сам від неминучої смерті був врятований духом ельфа Келебримбора. Того самого, який колись викував Персні Влади для Саурона. Вони об’єднують сили, аби  помститися посіпакам Темного володаря за смерть родини Таліона. У “Тіні війни” Таліон і Келебримбор виготовляють новий Перстень, незаплямований Сауроном. І… одразу його втрачають. Але зовсім скоро знов повертають його собі. За допомогою цього персня і магічним здібностям Келебримбора вони створюють армію орків, аби подолати Саурона. Про те, що їм це не вдасться, свідчить існування книг та кінотрилогії “Володар перснів”. Та це не означає, що сюжет гри нецікавий чи передбачуваний — дуже навіть навпаки. Протягом проходження вам випаде опинитися у цікавих і подекуди комічних ситуаціях, зустріти Ґоллума, познайомитися із колоритним олоґом Брузом, довідатися про походження Назгулів, подолати балрога і ще багато чого. Шанувальникам творчості Толкіна чи Пітера Джексона цікаво буде пережити історію захоплення силами Темного володаря фортеці Мінас Ітіл, себто Вежі Сходу Місяця, останнього бастіону Ґондору у Мордорі, і побачити її перетворення на Мінас Морґул – Вежі темного чаклунства.

Основною ігроладною відмінністю “Тіні війни” від попередниці є облога фортець. Тепер промивати мізки оркам і вербувати власну армію потрібно для того, аби здобувати ворожі фортеці, послаблюючи цим самим вплив Саурона. Ігровий світ поділений на п’ять регіонів, і в кожному з них потрібно звербувати власну армію для захоплення фортеці. Звісно, сюжетні й побічні місії тут теж є, і навіть дозволяють зустріти знайомих персонажів і відвідати цікаві місцини. Та погляньмо правді у вічі: “Тінь війни” створена для людей, яким байдуже на сюжети, персонажів чи квести. Цар і бог цієї гри — це ґрайнд. Себто повторення однаковісіньких дій незліченну кількість разів. Та якщо у більшості ігор поняття “ґрайнд” має негативне забарвлення, то у Shadow of War розробники не тільки підносять його на п’єдестал ігроладу, а ще й намагаються на ньому заробити. Справа в тому, що у “Тіні війни” введено магазин з мікротранзакціями. За додаткові грошенята у ньому можна собі придбати крутих орків, аби могти пройти гру швидше, побачивши завершення історії Таліона, але при цьому не заморочуючись зі, власне, ігровим процесом. Не зовсім розумію, хто хотів би доплачувати аби позбавити себе ігрового процесу, заради якого була придбана гра. Але я щиро бажаю видавцям і розробникам горіти у пеклі за такий підхід до заробітку. Толкін у могилі перевертається від того, що гравцям тут продають мордорських орків.

Та повернімося до наших орків і фортець. Звербувавши військо і призначивши командирів штурму, можна спробувати захопити фортецю. Тактики у цьому процесі — кіт наплакав. Але трохи різноманітності і багато видовищності до ігроладу він таки додає. Самі захоплення є доволі простими – потрібно тільки дістатися ворожої фортеці і по черзі утримувати кілька ключових точок. А тоді увйіти до тронної зали і переконати місцевого боса, що Таліону фортеця порібна більше. Після захоплення можна призначити одного зі своїх орків воєначальником фортеці, який стерегтиме її від спроб захоплення орками Саурона. У Shadow of War також є елемент асинхронної багатокористувацької гри, адже інші гравці можуть завантажити собі вашу фортецю і спробувати захопити її.

Систему Nemesis було дещо допрацьовано і вдосконалено, але її суть залишилася незмінною. Іменні орки генеруються з набором сильних і слабких сторін, на які слід звертати увагу, кидаючи виклик цим посіпакам Темного володаря. Особливо граючи на високому рівні складності. Зустріч з таким воєначальником на полі бою — це завжди непередбачуваність, адже ніколи не знаєш, чи не приєднаються до нього його друзяки. Орки також навчилися підлаштовуватися під тактику бою Таліона. Якщо у бою ви кілька разів використаєте один і той самий прийом, наприклад, перестрибнете через супротивника, то з часом він навчиться протистояти спробам гравця використати цей прийом. Характеру згенерованим оркам додають також діалоги. Розробники не полінувалися записати чимало реплік для різних типів ворогів, завдяки чому деякі бойові зустрічі особливо запам’ятовуються.

Елементів, з яких гра створює унікальних ворогів, доволі багато багато, і навіть після кількох десятків годин мені траплялися небачені раніше оркські мармизи з новими голосами та елементами обладунків. З’явилося кілька нових сценаріїв, у яких можна зустріти іменитого ворога. Наприклад, він може влаштувати вам засідку, або намагатися помститися за побратима, якого ви вбили раніше. Іноді вже закатруплений вами орк якимось чином може “воскреснути”, аби напасти на вас знову. При цьому на його моделі будуть помітні сліди вашої попередньої зустрічі: металічні протези рук чи ніг, опіки, шрами тощо. А у діалозі він обов’язково покепкує з того, що при попередній зустрічі ви його таки не добили. Невеликим недоліком цієї системи є можливість зустріти вже вбитого орка три-чотири рази, навіть якщо ви його порізали на кавалки минулого разу.

Продовжуючи порівняння з попередньою грою, можна сказати, що “Тінь війни” є більш різноманітною. З’явилося кілька нових типів ворогів — наприклад, кремезні улуґи чи дракони, на яких можна кататися. Також, як це тепер прийнято у світі екшнів, у героя тепер є достобіса навичок, які можна прокачувати, а також щось на кшталт системи спорядження, яка дозволяє підбирати Таліону обладунок та зброю. У Shadow of War воєначальники орків стали своєрідними піньятами — їх треба бити, аби отримувати сховані подарунки. І так, ви вгадали, — манатки теж можна покращувати за гроші. Кожний елемент спорядження має додаткові бонуси, які можна відкрити, виконавши унікальний виклик. Наприклад, вбити отруєного ворога пострілом у голову, або підкорити собі орка у момент, коли він палатиме. Бойова система не змінилася — вона й далі полягає на заклікуванню ворогів і періодичному блокуванню їхніх ударів. Враховуючи те, що бої є одною з основних ігроладних механік, не зовсім зрозуміло, чому розробники створили так мало нових анімацій бою. Ну але гріх скаржитися – бойові викрутаси героя досі виглядають до біса видовищно і брутально.

Графіка у сучасних іграх є тою частиною ігор, про яку в рецензіях говорять тільки коли вона по-особливому гарна, або паскудна. Більшість високобюджетних ігор виглядають файно і графіка у них не ріже око. “Тінь війни” — це саме той випадок, де все виглядає файненько і ніщо не викликає особливих емоцій. А більшого й не вимагалося. Єдине, на що я з приємністю звертав увагу протягом проходження, — це, як не дивно, багатство емоцій, виражених на обличчях орків та непогана синхронізація рухів губ до тексту.

Ну а тепер коротко про найцікавіше — недоліки. Перше, що неприємно вразило у “Тіні війни” – це занадто довгий туторіал, який прив’язує гравця до однієї місцини. Гравця змушують проходити квести, які знайомлять його з нецікавими персонажами, замість того, аби дати повний доступ до єдиної причини грати у Shadow of War — системи Nemesis. Також дратувала необхідність постійно бігати туди-сюди ігровими локаціями. Веж для швидкого пересування у світі гри доволі мало і розташовані вони далеко одна від одної, тож часто для того, аби дійти до потрібного місця вам доведеться вкотре пробігати вже надцять раз пройденими стежинами. І це б нічого, якби система пересування була До недоліків також можна також віднести дещо незручний інтерфейс. Варто б розробникам повчитися у поляків з CD Projekt RED як варто проектувати інтерфейс, аби він був зручним і для гравців на приставках, і для ПК-шників.

Хороший сиквел — це коли розробники добре розуміють, за що гравці полюбили оригінал, і дають їм більше того ж самого. Більше і краще. За цим визначенням, Shadow of War — це чудовий сиквел. Попри затягнутий і нудний вступ, подекуди незручні інтерфейс та керування і неідеальну логістику, вона дає гравцям насолодитися саме тим, що вони так полюбили у попередній грі. Ця гра однозначно не для усіх. Якщо повторення однакових дій, навіть з цікавою механікою, вас дратує, то ця гра точно не припаде вам до смаку. Однак, якщо вам приносить насолоду рубання ворогів наліво й направо, споглядання кінцівок, що відлітають у далечінь і пошук чергового іменитого орка для епічного двобою, і ви не проти гріндити годинами задля досягнення мети, то Shadow of War подарує вам чимало цікавих спогадів.