Цієї осені нас чекає повернення до кривавого шаткування орків, урук-хаїв, караґорів та іншої потолочі у Middle-earth: Shadow of War. Тож буде доречним пригадати першоджерело. Ні, наразі йтиметься не про книги відомого професора Толкіна, а про суперечливу і доволі резонансну гру під назвою Middle-earth: Shadow of Mordor.
Бачу тебе!
Ув особі Таліона, ґондорського рейнджера, потрапляємо у спустошений орчим бидлом Мордор. Відважний захисник Ґондору не спромігся захистити сім’ю і разом із дружиною та сином поляг у нерівному протистоянні поплічникам Саурона.
Остерігайтеся вашого перукаря! Особливо, якщо ви — орк, а він — тінь Mordor’у.
Однак на цьому історія не скінчилася. Таліон отямився у товаристві привида ельфа Келебрімбора, який нічого не пам’ятає про свою особистість. Келебрімбор обіцяє Таліону безкомпромісну помсту за вбивство рідних, а натомість просить допомогти відновити пам’ять про минуле ельфа. Так починається історія химерної дружби ходячого мерця і зашкарублої примари.
У орчім царстві, в урук-хайськім господарстві…
Майже мертвий Мордор густо населений орками різних кольорів і розмірів. Усіх вбити точно не вдасться, але у нескінченному прагненні до цього і полягає основна радість грання у Middle-earth: Shadow of Mordor. За допомогою усього лиш меча, лука, кинджала і примарних викрутасів, Таліон може творити з натовпами орків справжній фестиваль чорної крові і відтятих голів зі здивованими мармизами. А з плином проходження відкриваються дедалі нові комбінації кнопок (наполегливо раджу гратися з ґеймпадом, оскільки на клавіатурі ці комбінації вистукувати значно складніше), що перетворюють і без того видовищні бої на ще більшу насолоду для вашого внутрішнього садюги.
Вечірка пішла трохи не туди. Нічого дивного, це ж Mordor.
Не слід сприймати Middle-earth: Shadow of Mordor як слешер. Це не весела рубанка у дусі God of War чи Diablo, хоч певна зовнішня схожість помітна. Орки, звісно, тупі, мов електорат легітимного, але коли Таліон опиняється в оточенні кількох десятків немиловидних виродків, простим розмахуванням мечем нічого не вдієш. Доводиться хитрувати: підривати бочки з ґроґом; приманювати вовкоподібних караґорів, аби ті пожерли трохи воріженьок; чи розганяти ці несанкціоновані мітинги, скинувши у гущу подій вулик з якимись лютими бджолами. Головне підійти до питання творчо і навіть найскрутніша халепа перетвориться на епічну перемогу з панічною втечею ворога.
Капітан Орчевидність
Крім того світом гри сновигають десятки капітанів. Це такі собі міні-боси, яких вбивати складніше, аніж звичайних орків. Але розвідавши слабкості, можна підкрастися до офіцера Сауронової терористичної спілки і одним ударом вальнути чи підкорити його собі. Підкоривши побільше капітанів, проходження гри значно спроститься, адже можна буде водити за собою власну банду і завдавати ворогам удари в спину.
Mordor населяють не тільки орки та їх раби. Можна надибати ось такого милого ґрауґа. Надибати і віддухопелити.
Справді запам’ятовуються неприємні поразки, від чого перемога над змужнілим капітаном стає в рази солодшою і суто вашою, не зрежисованою. Чимало експертів пророчили, що майбутнє ігор саме за таким підходом. Мовляв, сюжети нікому не треба, а потрібен особистий досвід, який гра генерує самостійно.
Mordor буде наш, або нічий, або не буде
А сюжет у Shadow of Mordor майже відсутній. Таліон образився — Таліон помстився. Келебрімбор забув — Келебрімбор згадав. Але це не сильно заважає насолоджуватися оркоцидом і різними випробуваннями. А іноді й просто цікаво побігати цим збідованим краєм та пороззиратися у пошуках різного мотлоху з історією чи елементів прадавньої ельфійської гравюри. Тим більше, що всього цього не надто багато і побічні завдання подані геть необов’язково. Ніхто на тебе не тисне, як у тій же Assassin’s Creed. Хочеш зачищуєш усе, не хочеш — пробігаєш за кілька вечорів основний сюжет і спокійно чекаєш на продовження.
В останній бій…
«Тінь Мордору» — це, безсумнівно, хороша гра, однак кепський художній твір. Захоплива бойова система, цікаві можливості виходу з облоги орками, мальовничий постапокаліптичний світ Середзем’я і приємне відчуття відплати за кривду. Хіба цього мало для гри за мотивами «Володаря перснів»?