Assassin’s Creed Origins — це вже надцята за ліком гра про вбивць у каптурах, які дають підсрачників підступному ордену тамплієрів, який, у свою чергу, попри постійне отримування вищезгаданих підсрачників завжди чомусь має перевагу над асасинами. Після того, як у Ubisoft перетворили франчайз на корову, яку доїли новими релізами щороку, а то й навіть двічі на рік, було прийнято рішення дати гравцям можливість відпочити від пригод асасинів, а розробникам — внести зміни до набридлого ігрового процесу. Тож нова частина Assassin’s Creed від попередниць разюче відрізняється. Чи пішли зміни на користь серії і чи Origins варта вашої копійчини — у цьому ми зараз і спробуємо розібратися.

Відеоверсія:

Події нової Assassin’s Creed розгортаються у Єгипті за кілька десятиліть до нашої ери. Головний герой Баєк із Сиви — воїн ордену Джедаїв, себто Меджаїв — елітної касти хранителів порядку на службі у фараона. На відміну від героїв кількох останніх ігор серії, Баєк має доволі цікавий характер. До рівня харизматичності Еціо Аудіторе він не дотягує, але від бажання пропускати кат-сцени гравців вберігає. Із прологу ми довідуємося, що візит фараона Птолемея ХІІІ до рідного містечка Баєка призвів до смерті сина головного героя від рук таємничого ордену інтриганів у масках. Тож наш протагоніст вирішує взяти справедливість у власні руки й помститися негідникам. Отже, маємо героя, який керується жагою помсти за смерть близької особи. Хммм, у якій грі ми вже щось таке бачили? Щось не пригадую. За чудовою традицією Assassin’s Creed, у своїх пригодах герой знайомиться з персонажами, про яких ми чули з підручників історії і періодично бере участь у не менш історичних подіях. Як зрозуміло з заголовку гри, цього разу ми повернемося до самого початку історії асасинів і станемо свідками заснування цього братства.

Ігроладно гра зазнала багацько змін у порівнянні з попередницями. Заради того, аби доліпити до жанру гри чудові літери RPG, розробники упхали в неї систему прокачування, поділили ігрову мапу на локації з рівнями, засіяли світ горами луту і дозволили героєві брати одночасно декілька квестів, виконуючи їх у довільній послідовності. Ролівкою гра, звісно ж, не стала, адже для цього потрібні ще й розгалужені діалоги й можливість приймати рішення, що впливали би на сюжет, але тепер Юбіки гордо називають Origins екшн-ролівкою. Самі «рольові» елементи реалізовано цілком файно, але прискіпливому ґеймеру є до чого причепитися. Наприклад, система прокачування дозволяє покращувати і вивчати різноманітні вміння героя, суттєво впливаючи на ігровий процес. Та чи її наявність має зміст, якщо гравець без проблем може прокачати всі навички? На мою думку, прокачування потрібне тоді, коли гравець може спеціалізувати героя, роблячи нахил у той чи інший стиль проходження. Інакше систему навичок можна просто замінити поступовим отриманням нових вмінь мірою проходження сюжету, як це було, наприклад, у другому «Асасині». Тому гадаю, що система прокачування в Origins могла б бути набагато цікавішою, якби розробники зробили її трохи більш вимогливою до гравця і ввели кілька обмежень.

Наступне нововведення — це поділ мапи на локації за рівнями. У кожному номі, на які поділено ігровий світ, можна натрапити на ворогів того рівня, який притаманний поточній локації. Це змушує гравця мандрувати місцинами у визначеній розробниками послідовності, адже «старших» на кілька рівнів ворогів майже нереально перемогти. Навіть удар прихованим лезом зі схованки може таких ворогів хіба що подряпати. Однокористувацькій грі такий підхід до рівнів ну зовсім не личить. Та й непереборність високорівневих ворогів з точки зору логіки — це якась нісенітниця. Таке ігроладне рішення пасує фентезійним іграм, де, скажімо, якийсь дракон чи троль може бути нездоланним ворогом для героя-початківця. Але в грі, де ворогами є звичайнісінькі люди та звірі, цей поділ на рівні виглядає дуже штучним і недоречним. Балансування — це мистецтво, яке Юбіки ще, на жаль, не опанували.

Наступний «рольовий» елемент — це гори луту і спорядження героя. Тут вже претензій дещо менше. Мандруючи світом і розкрадаючи гробниці, яким сама Лара Крофт могла б позаздрити, Баєк може знайти чимало елементів спорядження. Мечі, х?пеші, булави, сокири, кілька типів луків — кожен гравець тут зможе обрати зброю на власний смак. Розповідаючи про спорядження, варто згадати про певний нахил у фентезійність. Звісно, і в попередніх іграх про асасинів були фантастичні пристрої — від апаратів Леонардо да Вінчі до парового гарпуна з безкінечним запасом мотузки. Але розробники Origins пішли ще далі, додавши до нової гри вогняні мечі, які лікують героя, та димові щити, які присипляють ворогів. У серії ігор, яка не намагається бути фентезійною, такі елементи викликають здивування, адже виглядають як не приший кобилі хвіст.

Звісно ж, не обійшлося й без зміненої системи бою. У всіх попередніх іграх серії гравцеві потрібно було лише вчасно блокувати удари ворогів і атакувати. В Origins розробники дещо наблизили боївку до стилю «Відьмака 3»: додали швидкі та сильні удари, ухилення, особливі прийоми тощо. І вийшло вельми непогано: сутички з ворогами виглядають видовищно і брутально, хоч подекуди й не зовсім логічно. Буває, встромиш меча в груди недругу по самого ефеса, а той продовжує битися, наче й не було нічого. Пасок здоров’я й пошкодження, що вимірюються цифрами, — це, звісно, файно, але розробникам слід було трохи краще вчити анатомію. Та такі дрібниці можуть дратувати лише дуже прискіпливих гравців. Одне можу сказати точно: у мене жодного разу не виникло бажання уникнути бою. А це свідчить про те, що бойову систему в Origins реалізовано добре. До речі, до гри повернулися морські бої. За механікою перепалки на воді дуже схожі на те, що ми бачили в четвертій частині Assassin’s Creed, та цього разу вони служать хіба що додатком, який періодично урізноманітнює ігровий процес.

Досі я розповідав про елементи, які розробникам вдалося реалізувати добре, та не ідеально. Настала черга поговорити про те, завдяки чому я сів проходити цю гру знову одразу ж після фінальних титрів, а саме — її світ. Віртуальний Єгипет у виконанні Ubisoft виглядає приголомшливо: безкраї гарячі пустелі, величні піраміди, скелясті гори, затишні оази, великі міста, маленькі містечка — усе це виглядає до біса гарно й щоразу приводить до неконтрольованого відвисання щелепи від нестримного естетичного задоволення. Цей ефект спричинений безліччю дрібничок, якими розробники збагатили світ гри. Ось декілька з них: у гарячих місцинах об’єкти вдалині починають «пливти» від спеки; птахи, що відпочивають у водоймах, один за одним здіймаються вгору, відчувши небезпеку; якщо довго перебувати в пустелі, то герой почне бачити міражі: йому ввижатимуться вогняні кущі, примарні постаті, дощ із сарани та інші марева; ніпи мають свій розпорядок дня, чим вдало симулюють живий світ; знайшовши мертвого побратима, бандити чи солдати спершу спробують знайти Баєка, а з часом, збагнувши, що небезпека минула, почнуть виносити тіла за межі табору. І таких дрібниць у грі хоч греблю гати. Що ще дуже вразило, то це підводний світ. Побий мене грім, якщо я у будь-якій іншій грі отримував стільки задоволення від пірнання й пошуку скарбів у затоплених кораблях чи древніх руїнах, які з плином часу опинилися під водою.

Ігрова мапа рясно вкрита знаками запитання, кожний із яких представляє якусь цікаву місцину: схованку бандитів, лігво грізного звіра, мирне поселення, схований скарб тощо.

У своїх мандрах Баєк зустріне багатьох ніпів, охочих перекласти власні тягарі і клопоти на міцні плечі хороброго меджая. Більшість побічних квестів — доволі прості: піди-принеси-вбий-знайди-віднеси. Та водночас кожен з них має цікаву історію. Чимало квестів є багатоступеневими, і виконання початкового завдання часто розпочинає цілий ланцюжок пригод. На жаль, із завданнями не все так сонячно, як хотілося б. По-перше, ніпи, від яких ми завдання отримуємо, мають подекуди кепську міміку. Через це гра рідко показує їхні обличчя зблизька, що зовсім не сприяє запам’ятовуванню самих персонажів. До порівняння, у тому ж «Відьмаку 3», яким розробники Origins безсумнівно надих?лися, завдяки роботі камери в діалогах і чудовій міміці, одразу бачиш емоції персонажів, починаєш їм співпереживати чи навпаки зневажати їх. В Origins більшість другорядних ніпів забуваються одразу після виконання їхнього квесту. По-друге, акценти, з якими балакають актори, звучать подекуди дуже штучно. Уявлення не маю, як говорили древні єгиптяни, але те, як вони звучать англійською через перекладач Анімуса, — це жах. Ну і по-третє, штучний інтелект ворогів як був, так і залишився дуже штучним. Геть усі ворожі ніпи мають вади зору, тож бачать світ лише безпосередньо перед собою і не здатні помітити героя, коли той ховається у високій траві за метр від них.

Продовжуючи розмову про завдання, варто згадати про ще один недолік — їхній побічний ефект. Якщо виконувати всі додаткові завдання в регіонах світу, до яких героя заносить сюжет, то дуже швидко Баєк «переросте» рекомендований рівень для виконання основних квестів. Тоді вже навіть на найвищому рівні складності гра стає занадто легкою. Знову ж, не для кожного гравця це буде недоліком, але баланс міг би бути і кращим.

Як бачите, більшість елементів Origins має лише дрібні недоліки. Та є у грі кілька дрібниць, які дратували доволі сильно. Аби огляд був повним, розповім і про них.

У першу чергу — це інтерфейс. В усіх попередніх іграх серії елементи інтерфейсу можна було приховати. В Origins розробники створили кілька опцій користувацької оболонки. У результаті перед гравцем завжди буде вибір: або грати з нав’язливим інтерфейсом, який має вас за ідіотів, щоразу, навіть під кінець гри, нагадуючи про те, як слід керувати героєм під водою й що слід натиснути «V», аби покликати на допомогу свого орла, або проходити гру без корисних елементів, таких як пасок здоров’я ворогів. Як можна спаплюжити те, що у всіх попередніх іграх працювало пречудово — не розумію.

Ще одним недоліком для мене були суворо визначені режими пересування. Назвіть мене ґіком, але в іграх із гарними світами і приємними анімаціями мені хочеться прогулюватися ігровими місцинами, смакуючи кожну маленьку дрібничку, якою розробники збагатили міста й містечка. Водночас хотілося б могти рухатися достатньо швидко, аби таке пересування мало сенс. Гравці-консольники можуть плавно регулювати швидкість руху героя за допомогою патиків на ґеймпаді. Пекашників у цьому питанні обділили, тож маємо два режими пересування: швидкий біг, при якому неможливо розгледіти деталі ігрового світу, та дуууже повільну ходьбу, при якій долання відстаней займає забагато часу. Скоріш за все, недоліком це вважатиме лише дрібна частина гравців, а усе ж було б файно могти регулювати швидкість руху героя коліщатком мишки, як це було в перших іграх серії Splinter Cell.

Однозначним недоліком також вважаю мікротранзакції, які, здається, тепер пхають до своїх ігор усі ласі до копійчини видавці. За словами розробників, у магазині за реальні гроші продаються лише предмети, що випадають зі спеціальних скринь, які Баєк може придбати у грі. Але шанс випадіння цих предметів неймовірно низький. Аби з цих скринь, кожна з яких коштує три тисячі ігрових драхм, отримати усі предмети магазину, довелося витратити п’ять мільйонів цих самих драхм. Яким чином добувалися ці драхми – я вам не скажу, але пам’ятайте, що використовувати cheat engine в іграх – то погано. Тож я щиро бажаю відповідальним за ці прокляті лутбокси горіти в пеклі за такий підхід до заробітку.

Ну й нарешті варто згадати про сюжет, який повний дірок і нелогічностей. Від прологу, у якому Баєк без проблем відправляє свого сина в лігво гієн, до цілковитої відсутності реакції на артефакти і технології древньої цивілізації. Я вже мовчу про те, що остання історична згадка про орден меджаїв, до якого належить Баєк, датується тисячою років до подій гри. Одним словом, якщо ви граєте заради сюжету, то Assassin’s Creed Origins вас скоріше розчарує, аніж вразить.

От і настав час підбити підсумок. У цьому огляді я чіплявся до найменших дрібниць, на які звернув увагу. Але прискіпливий я лише до ігор, які мені дуже сподобалися. Assassin’s Creed Origins — безумовно одна з таких ігор. Попри ігроладні та сюжетні недоліки, її світ захоплює з першого погляду й не відпускає навіть після завершення сюжету. На момент написання огляду розробники досі періодично додають новий контент для гравців високого рівня, а на наступні місяці заплановано вихід декількох сюжетних розширень.

Origins далеко відійшла від попередниць і стала свіжим подихом у франшизі, яка вже почала гравцям набридати. Тож якщо кілька останніх ігор серії вганяли вас у нудьгу, то пригоди Баєка можуть повернути вашу віру в «Кредо асасина». Ну а якщо ви не грали в попередні ігри про вбивць у каптурах, і якщо вам подобаються дійовики з великими відкритими світами, приємною боївкою й цікавими пригодами в незабутніх декораціях, то Assassin’s Creed: Origins неодмінно варта вашої уваги.

ОЦІНКА: 8/10