Майбутнє – безмежний відрізок в системі просторово-часового континіуму, який поєднує в собі незліченні кількості вірогідностей.

Відомості про минуле та теперішній стан речей дозволяють нам висувати тисячі теорій про подальшу долю людського роду, провокуючи одвічні суспільні диспути та породжуючи  все нові ймовірні координати нашого буття.

Не залишилась осторонь і компанія Ion Storm, яка 17 років тому під покровительством Eidos Itneractive продемонстрували світу власну захоплюючу, похмуру та таку реалістичну версію недалекого майбутнього. Отримавши чудові відгуки критиків та всесвітнє визнання ігрової спільноти, гра була приречена на продовження. Так згодом і розрослась легендарна серія Deus Ex, до якої додались сиквел, приквел та сиквел привквелу.

Саме про останню згадану частину і піде мова. Тож до Вашої уваги огляд на гру Deus Ex: Mankind Divided.

Прогрес – ризикована справа та двозначне поняття

Світ Deus Ex змусить поринути гравця у майбутнє та розповість про надскладні взаємовідносини, що виникають у суспільстві завдяки стрімкому технологічному прогресу.

Відправною точкою для сюжету в Deus Ex: Mankind Divided слугують події 2027 року, що свого часу були однією з варіацій кінцівок у Deus Ex: Human Revolutuion. Канонічним для подальшого розвитку сюжету є варіант завершення, що призвів до так званого «інциденту». Сутність явища полягала в тому, що людству була продемонстрована вся темна сторона їх «покращень» та кульмінація у виді системного збою, після якого всі аугметовані люди (чи як їх прийнято називати коротким словом «ауги») на кілька хвилин втратили контроль над собою. Шалені «ауги» кидались на всіх і все, що їх оточувало, розпаливши вогнище насилля та жорстокості у кожному куточку світу.

Результатом «інциденту» стала неоднозначна реакція світової спільноти, яка розділилась на два табори: людей проти аугментацій та їх «модифікована» опозиція. На жаль, протистояння давно вийшло за межі адекватного діалогу. Ущемлені ауги та незадоволені «чисті»  почали вдаватись до радикальних методів ескалації конфлікту, що в свою чергу лише погіршило ситуацію та породило нову хвилю протестів і насилля. З часом подібні акції непокори переросли в теракти, а «козлами відпущення» все частіше ставала саме «прокачана» частина людства.

Головним героєм гри, як і в попередній частині, виступить Адам Дженсен – в минулому голова служби охорони компанії «Шаріф Індастріз», яка свого часу здійснила переворот у сфері дослідження імплантів,  а тепер він частина Оперативної групи 29, що функціонує на базі Інтерполу.

Через 2 роки після нелегкого вибору у фіналі Deus Ex: Human Revolution,  моральний тягар в купі зі спробами виправити власні помилки приводять Адама до Праги. Воно і не дивно, адже саме столиця Чехії стає прихистком для  усіх пригнічених «аугів». Та не встиг він насолодитись місцевими пейзажами старого міста, як на одній зі станцій метро стається теракт, під час якого страждає і сам протагоніст. У злочині вже за доброю традицією звинувачують аугментованих радикалів, та чи це справді так? Чи був вибух одноразовою акцією протесту, чи частиною чогось більшого? На ці та інші питання гравець разом з допитливим напівтрансформером та просто машиною для вибивання лайна з агресивно налаштованих добродіїв і  буде намагатися знайти відповіді.

Страх – найдревніше та найсильніше почуття людини, а найдревніший та найсильніший страх – страх невідомого 

Саме ці слова великого фантаста здатні найбільш точно передати створену розробниками атмосферу гри. Будучи грою в жанрі immersive sim, Deus Ex: Mankind Divided вдало інтегрує гравця в тривожну атмосферу кіберпанкової Праги. Окрім столиці Чеської Республіки у гравців буде нагода  дослідити комплекс «Утулек», названий у народі «Містом Големів». Сам же комплекс є своєрідним гетто для проблемних «аугів», де по відношенню до них регулярно триває поліцейське свавілля.

Однією з головних «фішок» гри, окрім чудового кіберпанкового сетингу, є варіативність у діях головного героя, результати яких в свою чергу впливають на ігровий світ у більшій чи меншій мірі.

І ця варіативність стосується не лише стилю проходження місії. Як і раніше, Ви вільні діяти на власний розсуд: вбити всіх чи тихо оминути неприятелів, долаючи незліченний кілометраж. Протискувати свою п’яту точку до ще однієї вентиляційної шахти,чи уразити ворога ударом з небес.

Різноманітності стилю проходження додає також система вбудованих у тіло протагоніста аугментацій, що однозначно є плюсом гри. Прихильники попередньої частини можуть задатись питанням: «А що у цій системі нового? Хіба весь потенціал Адама не був розкритий у попередній частині?». Моя відповідь – ні… тобто так, але ні. Після вибуху на станції Ружечка, в системі Адама стався збій. Під час його відновлення в тілі було виявлено цілу купу експериментальних модифікацій невідомого походження, що дає Адаму значно більшу тактичну перевагу над опонентами. Та «нові іграшки» перевантажують процесор Адама. Відтак обвішатись усіма чудесами технологічного прогресу не вийде, і для активації одних потрібно буде відключити інші. Але гра і тут дає Вам можливість вибору, адже, відволікшись від сюжетних завдань, можна знайти калібратор енергії, що відмінить негативний ефект від нових гаджетів протагоніста.

Сама ж система навиків та відмінний левел-дизайн  постійно спонукають гравця творити та повертатись до гри знову і знову, такий підхід також формує Ваш власний стиль проходження. Тобто провівши апгрейд однієї аугментації, Вам бракне коштів на інший. І, повірте, в один момент щоб здійснити ідеальну для вас комбінацію дій згодиться не лише та модифікація, в яку вклались, а й ті, на які не вистачило ресурсів. Те ж стосується сутичок з «босами». Можна, сидячи у засідці, обирати спосіб їх фізичного усунення, а можна й зовсім з ними не зустрітись.

Окрім геймплейних різноманіть, гра здатна потішити нелінійністю сюжету. Для фанів серії нічого концептуально нового немає. Та на плечах Адама знову лежатиме нелегкий тягар моральних дилем.  Лише Вам вирішувати: довіритись самим, чи заставити когось повірити Вам, піти в точку А чи в точку Б, маючи квиток лише в один бік.

Додатковим та не менш важливим для прийняття рішень моментом є також система діалогів. Вона логічно підведе гравця до одного з кількох можливих варіантів розвитку подій.

 

Не варто оминати також і побічні завдання, які часто навіть цікавіші за головну сюжетну лінію. Їх звісно небагато, та їх різноманітність та подача не залишать гравців байдужими. Додаткові завдання дозволять Вам приміряти на себе нове амплуа, використовуючи звичні методи Адама. Розслідування вбивства, сутички з грузинською мафією, допомога опозиційному ЗМІ, рятування заручників та ще кілька пригод вдало доповнять та розтягнуть Ваше задоволення від перебування у віртуальній Празі.

Мінусом сюжетної кампанії є її вичерпність, а точніше її відсутність. Пірнувши у вир різноманітних змов, філософських концептів людського буття та кількох чудових сюжетних поворотів, гра залишає Вас без відповідей та наче обривається на середині потенційно хорошої історії. Чи то розробники в якийсь момент відчули брак часу та грошей. Чи то видавці намацали вим’я дійної корови, та прийняли рішення про створення трилогії. Можливо це і збільшило би кількість вічно зелених в кишені творців, та такий хід явно не стимулює гравця до перепроходження. Результат в сумі буде аналогічним, тобто нульовим. Жодна кінцівка не розповість Вам більше про подальший перебіг подій.

Вищезгаданий факт породжує відсутність достатнього часу для розкриття всіх персонажів. Це в свою чергу впливає на емоційний зв’язок між гравцем та ігровим світом. І справа не в тому, що в грі відсутні колоритні персонажі, ні. Тут і український Джейсон Стетхем на ГМО – Віктор Марченко, і лідер Оперативної групи 29 Джим Міллер, істинність мотивів якого підлягає аргументованим сумнівам, загадковий очільник  хактивістів Янус, легендарний для серії Deus Ex  ілюмінат  Боб Пейдж та інші.

Маючи таке асорті особистостей, гра лиш починає розкривати істинні мотиви та характери героїв, як тут же останній акорд у вигляді фінальних титрів витягує гравця з віртуальної Праги, залишаючи неприємний післясмак незавершеності та нерозуміння.

Піднімаючи питання візуальної складової,  слід зазначити, що розробники залишаються віддані завданим в Human.

Revolution тенденціям. Раніше продемонстрована чорно-золота гамма заграла новими фарбами. Сама ж графіка завдяки рушію Dawn Engine непогано вивела картинку на пристойний за сьогоднішніми мірками рівень. Серед мінусів технічної складової можна відмітити слабку деталізацію деяких героїв та погану лицеву анімацію. Ще один недоліком є крива оптимізація як для ПК, так і консольних версій. Зокрема, навіть на PS4, бігаючи вулицями Праги, фреймрейт місцями просідав до 10-15 кадрів. Звісно, не надовго, та такі моменти траплялись неодноразово.

Хорошим доповненням до гри слугує аудіосупровід, що завжди доречно створює потрібну атмосферу загадковості та напруги. Не можемо відзначити оригінальність композицій та гарантувати можливість карбування їх у пам’яті, та під час гри вони лунають завжди вчасно та задають потрібний темп для налаштування гравця на подальші дії.

Підбиваючи підсумки, хочеться звернути увагу читачів на проблематику гри. Адже сам проект є сміливою компіляцією ідей трансгуманізму, інтерпретованих у виплеканих творцями фантазіях суворого та похмурого кіберпанку. При детальному вивчені всесвіту Deus Ex, гравець неодноразового буде задаватись питаннями: «А чи є у нас гарантія, що технологічний прогрес завжди буде слугувати людині в якості надійного інструменту вдосконалення людської долі? Чи, можливо, Хейвлок Еліс був правий у своїх висновках, пояснивши розуміння прогресу як заміну однієї проблеми на іншу?»

Саме тому дану гру варто рекомендувати в першу чергу гравцям, які люблять досліджувати ігровий світ. А – найголовніше обмірковувати отриману інформацію під час і після ігрового сеансу. Проект, незважаючи на всі свої недоліки, є гідним продовженням серії, та однозначно вартий Вашої уваги та часу.

Оцінка 8.5/10.