Відеогра FoxTail або ж «Лисохвіст», що так неочікувано та лагідно дебютувала в дочасному доступі Steam, стала відкриттям для багатьох ґеймерів. Кілька українців, що об’єднали сюжет, програмний код та візуальну частину в одне ціле, створили справді варту уваги гру, у якої може бути велике майбутнє.
Чим саме FoxTail так вражає, і чи варто на неї справді звертати увагу, спробуємо сьогодні дізнатися.
Дивіться відеоверсію:
Передісторія
Цей розділ для тих, хто вперше почув про «Лисохвіст», увімкнувши це відео. Відеогра з’явилася у Steam 1 березня, як проект у дочасному доступі. Це класичний квест, натхненний іграми средини 90-х. Складні квести та свобода в їхньому вирішенні, цікавий сюжет, гарна графіка і, звісно, атмосфера загадковості та пригод — усе це властиві елементи FoxTail. За них ви можете подякувати Артему Водорізу, Сергію Белову та Наталі Радіній — розробникам.
У дочасному доступі FoxTail не просто так. Адже наразі готова лише невелика частинка відеогри, можна сказати, пролог. Надалі гра оновлюватиметься, і з’являтимуться все нові й нові сюжетні частини, доки відеогра не буде готова повністю. Потім — повноцінний реліз та збільшення ціни.
Сюжет
Сюжет гри поки що простий як палиця. Лисичка Лія приїжджає навідатися до своєї бабусі, яку не бачила вже кілька років. Вона йде рідними стежками, розглядаючи (за бажанням гравця) всі деталі: дерева, будинки, фрукти, тварин. Дійшовши додому, Лія таки зустрічається зі старенькою бабусею, однак вже на етапі заварення чаю у неї виникають проблеми: чаю немає.
Так і починається кількагодинна пригода Лії у рідній місцині. Вона розглядає власну оселю, згадує старих знайомих, словом, поринає у ностальгію, за якою грацеві безперечно цікаво спостерігати.
Судячи з трейлерів FoxTail, в майбутньому на гравців чекає чимало містики: гігантська черепаха, зеленкуваті напівкажани, магічні ритуали та величезний кристал — усе це нам демонструють лише в півторахвилинному трейлері. Однак наш так званий пролог демонструє абсолютну протилежність: жодних міфічних персонажів, фантастики та екзотики (за винятком того, що всі люди тут — лиси та лисиці).
Ігролад
Самий ігровий світ доволі детальний. Справді, тут хочеться зачепитися за кожну деталь, щоб дізнатися якомога більше про цей вигаданий світ лисів. Що ще тут казати, коли я три години проходив банальний квест на збирання квітів для чаю! Втім, навіть попри те, що своїм небаченням очевидного я розтягнув проходження у кілька разів, нудно бавитися від цього не стало.
Можливо, це так лише на першому етапі гри, коли гравцю доступна доволі мізерна територія, а надалі просто набридатиме витрачати зайві хвилини на звичайні факти, що ніяк не впливають на ігролад.
Але з того, що наразі можна було оцінити, повторюся, ігровий світ дуже пропрацьований та цікавий для дослідження. І відчувається в ньому якийсь певний український колорит: пиріжки від бабусі, величезні дуби, зайці в кущах та навіть цілющий знахар Корній.
Як вже згадувалося вище, FoxTail — це класичний ігровий квест із 90-х. Мишка та клацання в певних точках — увесь тутешній ігролад. Клацати можна як для того, щоб переміститися з одного місця на інше, так і для взаємодії з певними предметами.
Деякі предмети гравець може підбирати, після чого вони потрапляють до нього в інвертар. Предмети, що знаходяться в інвентарі, потрібно використовувати для взаємодії з іншими предметами або певними місцями локацій. Тобто вся відеогра це такий собі пазл, де вам потрібно правильно співставити предмети взаємодії. Неймовірно просто, але в той же час цікаво.
Усі діалоги між персонажами тут німі, тож коли хтось розмовляє — текст виводиться на екран певним кольором, кожен з яких вказує на різних персонажів. Як на мене, така система діалогів навіть краща за озвучення, адже від цього гра стає більш легкою, а характери персонажам ви надаєте самостійно, адже самі створюєте уявну інтонацію, з якою ці персонажі могли б розмовляти.
У FoxTail піксельна графіка. Багатьом такий підхід до візуального стилю гри муляє очі, але мені все більш-менш сподобалося, тим паче, що така графіка підкреслює жанр відеогри — «класичний ігровий квест 90-х». Хоча пікселі занадто великі, через що маленькі деталі або деталі, які знаходяться на задньому плані, не завжди можна чітко розібрати.
Підсумовуємо
FoxTail — це на кілька лисячих хвостів краще за те, чого я очікував. Гра не ідеальна, у неї є свої помилки та недопрацювання, але у неї попереду ще довге варіння у казанку «дочасний доступ Steam», де, сподіваємося, гра ставатиме все кращою, і кращою.