Нова «Розкрадачка гробниць», яка є перезавантаженням кіносерії 2001-2003 років (із Джолі у титульній ролі) та насамперед (непрямою) адаптацією гри 2013 року (що й собі була перезавантаженням довгочасної серії ігор) з елементами її продовження 2015 року, вийшла на великі екрани 15 березня. І не отримала такого схвалення, як свого часу першоджерело. Причини цілком зрозумілі: загальна вторинність, нестача цікавих ходів (один таки був!), досить пустопорожній сюжет, переважно непоказна картинка, навіть якість екшена десь 50 на 50… Інакше кажучи, стрічка вийшла не на славу.
Але одного суттєвого надбання у неї не відняти. Я, звичайно, про Лару. Ця вольова й відчайдушна британка (шведка…) сама собою перекриває всі недоробки фільму (насправді ні) та взагалі може невдовзі бути визнаною однією з найславніших протагоністок не лише в індустрії ігор (я зі свого боку так і зроблю). І природно, є бажання, щоб її екранні авантюри продовжувалися. Сприятиме цьому й інтерес продюсера (та невже!), і готовність Алісії Вікандер, і вся можлива логіка. Певна річ, останнє слово за глядачами. Я гадаю, це слово буде на користь сиквела. Та абиякий сиквел тут точно не влаштовуватиме. Він має стати новою сходинкою у розвитку франшизи, не позбавленої перспективності. Отже, нижче я запропоную п’ять варіантів, які можуть зарадити.
Далі починається територія спойлерів!
«Розкрадачка гробниць»
Інші сценаристи та режисер
Думаю, це визначальний аспект. Сценаристи Женева Робертсон-Дворет (її дебютний скрипт) та Аластер Сіддонс («Провини наші») і постановник Роар Утхауг («Хвиля»), звісно, не галок лічили. Представивши героїню та окресливши її еволюцію до загальновідомого статусу, вони заклали першу цеглину у створення щедротної історії. Щоправда, дібрати теплі слова про все, що навколо Лари, не так просто. Тож їхня компетентність – хистке питання. А вдруге, бігме, придумувати виправдання їхнім слабкостям бажання не буде.
Було би непогано, якби режисерське крісло сиквела зайняли або Даг Лайман («Ідентифікація Борна», «Містер і місіс Сміт», «На межі майбутнього»), або Пол Грінграсс («Перевага Борна», «Ультиматум Борна»), або Крістофер МакКуоррі («Місія неможлива: Нація ізгоїв»). І це лише деякі варіанти, що одразу спали на думку.
Так, ми нарешті отримали реалістичну, достеменну і просто прекрасну Лару (не втомлююся це повторювати). Але це також збільшує вимоги до супостатів, що мають пасувати, а не задніх пасти. У перші стрічці гідно триматися намагався Волтон Гоггінс. Наголошую: намагався. І тільки він, а не сценаристи. Результатом стала відсутність простору для маневру та відповідно досить сірий образ.
Організація «Трійця», що її тизерили весь фільм, здебільшого перебувала за лаштунками. А у продовженні явно буде у центрі уваги. І проґавити нагоду розкрити її «в усій красі» не можна.
Група підтримки
Хоча Лара спроможна на багато серйозних діянь і вміє поратися самостійно, гарні друзі їй не завадять. Тільки їх теж треба робити повноцінними особистостями. І можливо, так і станеться, наприклад, із уже представленими Лу Реном (Деніел Ву), Максом (Нік Фрост) і Софі (Ганна Джон-Кеймен).
Кульмінаційне відкриття мені сподобалося. З відмовою від елементу наприродного відчуття моторошної загрози не було втрачено, і ще це відповідало загальному реалістичнішому підходу. Тож надалі я не чекаю магії та духів. Не обов’язково вмикати повного «Індіану Джонса». Але містична атмосфера таємничої невизначеності нехай залишається.
Чи варто коментувати? Гробниці – основа основ! Не дивно, що частина, яка найбільше тримає увагу у «Розкрадачці гробниць» – це події останньої третини фільму. Та я хочу більше цього добра. І до того ж у ще більш напруженій, непередбачуваній і розмаїтій формі.
Сиквел «Лари Крофт» має всі шанси стати справжнім стрибком уперед. Та тільки за умови, що буде проведена робота над помилками. І я певен, вищевказані аспекти є фундаментальними для успіху не часткового, а цілковитого.
А ви що думаєте? Вірите у світле майбутнє легенди?