Фільм розповідає нам про тяжкі часи сучасного Нью-Йорка, який охоплений містичним небезпечним кланом «Фут», керівником якого є одержимий світовим пануванням Шредер. Для здійснення своїх амбіційних планів йому не вистачає певного мутагену, який був розроблений задовго до цього, і єдиними носіями цього елементу є дивні створіння з підземелля Нью-Йорка. Саме тут, серед всього цього божевілля і бруду, знайшлися справжні герої – Черепашки-Ніндзя, які завдяки своєму «батьку», щуру, на ім’я – Сплінтер, який допоміг вижити цим чотирьом, відомим нам з дитинства, черепашкам, одночасно навчивши їх Кунг-фу. З усім цим світом мутантів та переростків черепашок нас знайомить молода, але амбіційна, журналістка Ейпріл оНіл, яка навіть не здогадується про те наскільки ці мутанти пов’язані з нею.
Нові «Черепашки-Ніндзя» є екранізацією відомого нам коміксу, якому щойно-щойно стукнуло 30 років, – і продюсерським проектом Майкла Бея, який вже встиг порадувати нас цього літа, випустивши вже четверту інкарнацію «Трансформерів», а тепер ще й приклався (до речі не тільки розкруткою, а й власними знаннями і смаком) до фільму про черепашок. Крісло режисера цього разу дісталося Джонатану Лібесману, відомому по фільмам, «Гнів Титанів» та «Битва за Лос-Анджелес», але від самого початку і до фінальних титрів відчувалося рука майстра бомбезних спец ефектів та заряджених адреналіном слоумо під якусь повільну класичну інструментальну мелодію – Майкла Бея.
Тепер давайте трішки поговоримо про самих головних героїв фільму, тобто Черепашок-Ніндзя, роль яких в попередніх версіях фільму виконували реальні люди переодягнені в супер костюми створені майстернею Джіма Хенсона, тепер же була покладена на комп’ютерну графіку космічної якості від студії IndustrialLightandMagic. Самі черепашки стали помітно більш анатомічно коректними, м’язистими та настільки моторошними, що інколи від них у вас мурахі починають бігати по спині. Жарти і взагалі розмови черепашок стали більш дорослими і відповідними їх екранному віку, адже для тих хто забув, я нагадаю, що оригінальна назва фільму Teenage Mutant Ninja Turtles, де перше слова перекладається як тинейджер, тобто підліток віком від 13 до 19 років (саме ці цифри на англійській мові мають закінчення «…тин»). Тож жарти про дупу, а точніше навіть попку Меган Фокс, та ерекцію, стали більш доречними.
Щодо самої Меган Фокс, а точніше її героїні Ейпріл оНіл, на дупу, а точніше попку, якої знову (перший раз вона знайомила нас зі світом Трансформерів і не подякувати її «спокусливій» грі ми просто не можемо!) лягло ввести нас в світ мутантів черепашок, що правда тепер її гра здалася мені набагато більш переконливою. З іншого боку, цей фільм зовсім не про Меган Фокс та її вроду, тож давайте завершимо розповідати про Меган Фокс та її вроду, зараз раз і назавжд… Меган Фокс та її вроду. Все! Закінчили вправу!
Сюжет фільму? Якщо ви ходите на фільми з безліччю спец ефектів, щоб побачити якийсь виразний сюжет, чи ідею, то вона тут дуже проста: «Тільки разом, нам все під силу!» (що дуже схоже на призив на Майдан, ще в грудні минулого року! Ми прямо як знали!). В фільмі безліч сценарних недоробок та пробілів, але це далеко не всі його мінуси. Чомусь у кіно про Кунг-фу, та попри небачену раніше майстерність головного антогоніста – Шредера, в фільмі дуже мало реально цікавих баталій та поєдинків, кількість яких зводиться до 3, в двох з яких мутанти програють і на останок, завдяки спільним зусиллям, перемагають Шредера. Останній, до речі, більше застосовує не свої навички Кунг-фу, а свій супер прокачаний надтехнологічний костюм, Шредер тут типу недоробленого IronMan.
Що варто сказати у висновку, фільм «Черепашки-Ніндзя» не є чимось неперевершеним, чи незабутнім, або ж таким, щоб закарбувався у моїй пам’яті хоча б о наступного прем’єрного четверга. Рекомендувати подивитися його можна, але й сказати що не побачивши цей фільм ви багато втратити, я також не можу.
