Масштабна дитяча театральна вистава, з сиииильним уповііііільненннням.
Земля обертається завдяки любові. Саме тому, фільм «Сталінград» можна умовно поділити на любов радянську та любов німецьку. Перша чимось схожа на трейлер до фільму, коли все з першого погляду зрозуміло, але в той же час основної суті фільму так і не вловити. Так само і Федір Бондарчук, режисер «Сталінград» , вирішив анонсувати любов, не продемонструвавши її, як таку. А любов на іншій стороні фронту більше схожа на телепроект «за склом», коли кажучи один одному приємні слова люди в той же час нічого не розуміють, або ж не чують. Коли один намагається допомогти іншому, і це завершується… в стилі Квентіна Тарантіно.
Для тих, хто ще не зрозумів, я ще навіть не почав критикувати фільм «Сталінград», я поки ще тільки описав все навколо фільму та дуже поверхнево сам фільм. З чого ж почати критику. Напевно з того, що фільм з усіма його спецефектами та бюджетом, виглядає як якась дуже дорога дитяча вистава. Всі герої «начебто» грають, всі декорації «начебто» справжні, більшість з них, сенс у фільма «начебто» є, а можливо і не має. Це начебто занадто сильно вкоренилося в цей фільм. Роботою режисера в фільмі є зробити мої враження від перегляду, якомога більш реальними, начебто я і справді там побував, отримав осколок від гранати, чи то снаряду, або ж надихався пилом, що піднявся під час підриву будівлі. Але тут такого не було, можете навіть не шукати, ні в 3D ні в iMax, ви не знайдете цього відчуття справжності того, що відбувається на екрані.
Ну і якщо вже почали розмову про стиль режисера, варто відмітити, що фільми спродюсований американською компанією «Columbia Pictures», яка, на мою думку, ніколи не бачила жодного з фільмів, режисером яких виступав Бондарчук, і тим паче не розкривала очей, щоб побачити рейтинг його останнього «шедевру», під назвою «Залюднений Острів», і просто вирішили втратити свої гроші на цьому фільмі з таким режисером.
Другим головним пунктом в моєму плані критики фільму «Сталінград» стане, знову ж таки питання до режисера, розтягування сюжету, а особливо хронометражу фільму. 60 хвилин, ні навіть 50 хвилин, це саме той хронометраж, який мав би бути у цього фільму, але ж ні, на думку Бондарчука треба постійно вставляти уповііііільнення, які розтягують і до того нудний фільм просто до нескінченності. Уповільнений кадр з’являється у цьому фільмі частіше ніж китайські виробники мобільних телефонів клонують iPhone нового покоління. Як таке взагалі можна знімати?
До речі, два слова «про операторську роботу», яка і до того нереальному та не справжньому фільму додає, ще більше театральності. Як можна весь фільм знімати всіх то зверху, то знизу, то взагалі з висоти пташиного польоту, але ж тільки не на висоті обличчів героїв.
Ну і остання крапля, це акторська майстерність. Актори ж «начебто» гарно грали в своїх попередніх фільмах, але ж не в цьому. Гра акторів мені нагадує американські гірки, де актор раз зіграє гарно потім раз дуже погано, після цього він зіграє не погано, а вже після цього взагалі просто жахливо. Тобто невпинно падаючи в моїх очах, як і фільм загалом.
Важко тут знайти щось позитивне. Фільм приємних вражень не залишив, лише тільки розчарування. Але якщо вже відмічати, хоч щось, що варто похвали або ж хоча б уваги, то це спецефекти, які тут зроблені за найкращими голлівудськими мірками. І все.
Я дуже НЕ рекомендую цей фільм для перегляду. Бачивши всі попередні російські фільми, які вийшли на широкі екрани цього року, я просто не розумію, чого саме «Сталінград» Бондарчука, став номінантом на премію Оскар, в категорії кращий зарубіжний фільм, коли були випущені набагато кращі та якісніші, та цікавіші, та розумніші, та….