Майкл «Едді» Едвардс (Терон Еджертон) з раннього дитинства мріяв стати атлетом і потрапити на Олімпійські ігри. Його не хвилювала а ні короткозорість, а ні відсутність професійної підготовки, а ні скептичне ставлення батька, який мріяв побачити сина винятково в професії штукатурника. Зазнавши невдачі з літніми видами спорту, Едді вирішує підкорити Зимову Олімпіаду. Але навіть попри його вміння кататися на лижах, його не хочуть брати до збірної на Олімпійські ігри в Калгарі 1988 року. Але у нашого героя достатньо мотивації – він вирішує навчитися іншому, куди більш небезпечному виду спорту – стрибкам з трампліну. Він відправився в Німеччину, де починає вчитися самостійно. Там його тренером стає колишній лижник, нині сніговбиральник Бронсон Пірі (Г’ю «Росомахович» Джекман), який дає досить оригінальні уроки невдалому спортсмену-початківцю …
Сюжет фільму здається дуже тривіальним (Йой – та таких по сто штук на рік знімають!), і ніби дуже знайомим (Йой – а можливо і самі хотіли гордо представляти неньку на Олімпіаді). Але річ у тім, що ця картина заснована на реальних подіях. Щоправда цьому фільму до автентичної біографії, як до Києва рачки, і за словами режисера Декстера Флетчера дійсності відповідають лише 10-15 відсотків подій. Але саме в них і криється головна мотиваційна складова картини «нестримне бажання спортсмена-невдахи потрапити на Олімпійські ігри і стати відомим».
МОТИВАЦІЯ. Ось чим хотіли зарядити нас режисер, оператор, монтажер, постановник, актори, і навіть той хто слідкує за тим, чим харчуються актори під час зйомок, адже всі вони без винятку робили «кіно, яке надихає». Кіно, яке змушує відірвати п’яту точку від дивану і почати щось робити. Звісно, без падінь не навчитися ходити, так і герой картини зламав сотню окулярів (у нього була короткозорість, тож йому доводилось носити окуляри навіть під спортивною маскою для стрибків, які при цьому сильно пітніли) перед тим як виступити на Зимових Олімпійських Іграх в Калагарі 1988 року (він став єдиним спортсменом в світі, якого було згадано в заключній промові на закритті Олімпійських ігор). ТИ ЩЕ СИДИШ?
Але мотивація виявилася не єдиною складовою успіху цієї картини. Важливу роль в цьому також зіграв гумор. Недолугі моменти життя і буття Едді «Орла», під мотиваційну музику групи Hall & Oates змушують надривати живота. Цей фільм взагалі можна назвати парадоксальною спортивної драмою. Річ у тім, що більшість спортивних драм звуться такими через наявність драматизму всередині, тоді як цьому фільму більше підходить опис «спортивна комедія».
Окремо хотілося б згадати акторську гру. Звісно всі лаври тут дістаються Терону Еджертону, який з легкістю перевтілився зі спецагента («Kingsman»), або ж милого на вигляд божевільного друга Роні Крея («Легенда»), в неймовірно вмотивованого спортсмена-невдаху, що носить дивні окуляри з товстими лінзами і часто морщить обличчя. І ви йому вірите, адже він не шкодуючи свого чола і щелепи (Під час одного зі стрибків він зламав собі щелепу, але грошей на оплату лікарів у нього не було, тому він просто міцно прив’язав її наволочкою від подушки і продовжив тренуватися) пробивав собі шлях до Олімпійських Ігор. Також в кадрі з’являвся Г’ю «Росомахович» Джекман… просто з’являвся.
Щоправда назвати цей фільм «видатним» язик не повертається. Адже картина повсюдно складається з кліше. Поява обличчя відомого актора (Крістофер Уокен) на мотиваційній книзі на початку фільму означає, що він вистрелить з’явиться в кінці й скаже якусь банальність. Навіть п’яниця-тренер Едді, якого зіграв Джекман, цілком і повністю є видуманим персонажем, щоб донести до глядачів ще одну/дві тривіальні речі (не зловживайте алкоголем/не кидайте спорт).
Загалом, Едді “Орел” це класне мотиваційне кіно про спорт, для обов’язкового сімейного перегляду (Йой – А ви помітили, що слово «мотивація» зустрічається в кожному абзаці цього огляду?).
