Легенда про Тарзана – огляд похмурого фільму

Зловісним барабанним боєм і загрозливими туманами зустрічає нас фільм Легенда про Тарзана, який є останньою адаптацією на основі історій Едгара Райса Бероуза. Поступово туман розсіюється, а під ним промальовується план злих людей, які охопили жадібністю і / або ж жагою помсти. А от наскільки це класне кіно, давайте з вами розбиратися.

Фабула фільму розповідає про те, що Джон Клейтон, більш відомий усьому світові як Тарзан (Александр Скашгорд), вже перебрався до Лондона і живе спокійним заможним життям. Після років мирного життя, королева Вікторія доручає Тарзанові з’ясувати, що відбувається у Конго. По прибуттю на батьківщину в джунглі, він дізнається, що в долині річки Конго розташувалася гірничодобувна компанія, яка може загрожувати життю його родичів, тож йому доведеться боротися, щоб зберегти мир дикої природи.

Адаптація, в постановці режисера чотирьох частин Гаррі Поттер – Девід Йетса, вийшла дуже дорогою в виробництві; бюджет фільму 180 мільйонів доларів (Йой – Ну а що ще очікувати від ветерана Поттера?). І Warner Bros. не шкодували грошей, дозволивши Йейтсу возз’єднати свою групу талановитих посіпак з серії фільмів про хлопчика чарівника, в тому числі художник-постановник Стюарт Крейг і експерт редактор екшн сцен Марк Дей. Під час зйомок, жодна тварина не те щоб не постраждала… а навіть не була задіяна 🙂 CGI, що була використана тут, просто вражає. Ба більше, тварини в Тарзані здаються ще більш реалістичними ніж такі в нещодавньому фільмі «Книга Джунглів».

Але навіть всі технології в світі не врятували б цей фільм від самого себе. Іконного героя джунглів, якого ми з вами пам’ятаємо більше немає. Його одягли в костюм англійського лорда 1880-их років, нав’язали йому принципи 21-століття. Тож він тепер не лазить по ліанам, а спокійно й обдумано відновлює мир в домівці, при цьому більше працюючи головою, а не кулаками і мускулами.

До речі про останні. Не дивлячись на те, що автор цього огляду чоловік, але не відзначити гарну фізичну форму Александра Скашгорда важко. Готуючись до ролі Тарзана, Александр провів 4 місяці в безперервних тренуваннях. Як актор сам пізніше повідомив: «Своїх близьких я в цей час практично не бачив». Навіть режисер фільму Девід Йетс описав Тарзана у виконанні Скашгорда як «людину наших днів», але «більш накачаного», ніж цей же персонаж в колишніх екранізаціях.

Також на екрані з’являлися Джейн (кохана Тарзана), яку виконала Марго Робі,  про акторську гру якої можна сказати лише «красунечка». На жаль, ніякої іскри між нею і Тарзаном на екрані не відчувалося. Далі перейдемо до головного антагоніста, якого зіграв мій улюбленець Крістоф Вальц. Цей актор попри натягування на себе образу-поганця «а-ля-ДжекНіколсон» в кожній наступній ролі («Безславні виродки», «007: Спектр», тепер «Легенда про Тарзана»), все одно відіграє декілька досить зловісних фрагментів, зробивши свого героя найцікавішим.  Завершуючи оповідь про основних персонажів є такий собі таємничий американський місіонер, Джордж Вашингтон Вільямс, якого грає Семюель Л. Джексон. Але загальна серйозність картини, аж ніяк не стикується з бурхливим образом персонажа Джексона. Він тут більше нагадував себе на зйомках другої частини «Мерзенної Вісімки». Але радує, що хоч він не залишив свій гарний настрій вдома, і при кожній можливості вставляв вдалий жарт, хоч трішки розбавляючи цю нуарну картину.

І все ж, попри все це, в «Легенді про Тарзана» немає нічого справді жахливого. Сценарій досить соковитий, а екшен на екрані (це вже не кажучи про відмінну за якістю графіку й картинку), наповнює вас відчуттям «справжнього атракціону» протягом майже двох годин поспіль. Але нічого справді хорошого в цьому кіно також немає, щоб хоч якось виділити цю картину поміж врожаю шаблонних голлівудських картин, які просто заполонили кінотеатри цього літа.