«Нічні ігри»: якби Фінчер був комедіографом (огляд)

Трейлер цієї комедії від Warner Bros. здався мені цілком непоганим. Гарні актори, меткі жарти та особливо манлива зав’язка зробили свою справу: фільм привернув увагу. Але куди ж без певних сумнівів. Чи будуть здатні навіть непогані актори витягнути стрічку з болота припустимої посередності, коли раніше їм це часто не вдавалося? Що, як усі влучні жарти вже запхали у ролик? А раптом креативності вистачило лише на манливу зав’язку, яка потім перейде у заїжджену ахінею, що не вдивовижу для таких зразків? Крім того, автори якось не догоджали якісними роботами. Тож виникло зацікавлення, та аж ніяк не впевненість. Але подивившись «Нічні ігри» («Game Night»), можу ствердити однозначно: сходити на них у кіно точно було того вартим.

Тривалий час героям буде здаватися, що вони у грі. Це є основою багатьох комічних моментів

Фільм розповідає про кількох близьких друзів, які регулярно збираються грати в ігри. Але одного разу багатообіцяльний квест детективного характеру робить несподіваний крутий поворот, коли прямо на очах героїв відбувається брутальне викрадення. І от ґеймери, які вірять, що стали свідками частини постанови, потрапляють у круговерть небезпечних для життя подій.

«Нічні ігри» зняті Джоном Френсісом Дейлі та Джонатаном Голдштейном. Ці двоє працювали над сценаріями «Нестерпних босів» і «Людини-павука: Повернення додому», а у режисурі дебютували з іншою комедією – «Канікули». А сценарист Марк Перез має у портфоліо… «Гербі: божевільні перегони». Як бачимо, нібито ловити тут нема чого. Але ж результат їхніх старань виявився дуже навіть нічогеньким.

Чи не перше, на чому варто наголосити, це те, що «Нічні ігри» реально смішні (що до снаги далеко не всім сьогоднішнім недокомедіям). Приємний приклад того, як жвавий гумор бере і кількістю, і якістю. Тут багацько посилань на об’єкти поп-культури, курйозних ситуацій, прикольних реакцій героїв на те, що відбувається навколо, а також є деякі вдатні обігрування кіноштампів та елементи чорного гумору. Та відмінність сценарію полягає не у самому лише пречудовому комедійному аспекті. Бо ще тут є цікаві персонажі, більшість яких не тільки залучені в основну історію, а й мають власні міні-арки. А також вельми закручений сюжет із непоодинокими ефектними фортелями. Замість того, щоб скотитися у типову дурнувату комедію, фільм, залишаючись прекрасною комедію, заповзято заграє із жанром детективного трилера, в окремі хвильки мало не стаючи ним. Ні, дурнуватість де-не-де зберігається, але її порівняно мало… Як порівнювати зі стрічками цієї категорії.

Увесь акторський ансамбль постарався й залишив по собі приємне враження. У центрі перебувають Джейсон Бейтман і Рейчел МакАдамс. Вони зіграли дуже славно і мали принагідну екранну хімію. Та я хотів би особливо відзначити Джессі Племонса («Пуститися берега», другий сезон «Фарґо» та епізод «Чорного дзеркала» під назвою «Космічний човен Калістер») і Біллі Магнуссена («Інгрід їде на Захід», майбутня кіноадаптація «Аладдіна» і той самий епізод «Чорного дзеркала»). Вони були по-своєму вкрай потішні та завойовували моменти.

Гадаю, такого сценарію й таких акторських робіт було би досить, аби новинка була гідною уваги та теплих слів. Але є ще дещо. І це грамотна, делікатна режисура. Не так багато зразків жанру можуть вихвалятися тим, що вони файно зняті, але це точно не стосується «Нічних ігор». Вони мають достойний вигляд і вдало стилізовані під трилер. Тож добрячою комічною версією Фінчера (а найперше його «Гри» з Майклом Дугласом) фільм можна назвати не тільки завдяки змістовим паралелям. Зокрема, натякну, що Дейлі та Голдштейн застосували три вельми виразні прийоми. Один одноразовий (примітна сцена у чужому будинку) та два повторювані (з автомобілями та загальними планами).

Перегук із трилером досягається не тільки колірною гамою та роботою камери, а й незатертим і витриманим електронним саундтреком Кліффа Мартінеза («Драйв», «Відв’язні канікули»). Його можна вже послухати на каналі WaterTower Music. Що я і зробив кілька разів і залишився задоволений.

Думаю, варто додати і крихту зауважень. Так, хоча тут багато кльових персонажів, пару з них спіткало недорозкриття. Також кіно зрідка затинається, аби цілковито сфокусуватися на якійсь витівці, і це може порушувати динаміку та ефект напруженості. І не можна оминути увагою той факт, що у перші хвилин двадцять нічого особливого не відбувається… Та це не привід одразу махнути рукою, бо саме після цього починається розвиток дії, що відтоді тільки набирає обертів. Правда, що далі він просувається, то більше зростає певна неправдоподібність. Але це так весело, прудко та з інтригою, що проблем не спричиняє.

Вишуканості й гостроти, скажімо, Шейна Блека (насамперед «Крутих чуваків») тут практично не знайти. Та до рівня найпопулярніших кримінальних комедій останніх років («Похмілля у Вегасі», «Мачо і ботан») цей фільм піднімається хутко й легітно. Як мені здається, навіть залишаючи їх позаду.

Висновок

Дивитися «Нічні ігри» на великому екрані зовсім не обов’язково, але цілком можна

«Нічні ігри» розважили сповна. Це в жодному разі не якийсь новий стандарт, але досить міцна й дуже дотепна комедія з легким серпанком трилера. Якщо ви волієте досхочу посміятися та ще й отримати повноцінне кіно (а не просто набір спорадичних жартів), вважайте, що вже знайшли пригожий варіант.

P.S. Якщо орієнтуватися виключно на цю роботу, за «Флешпойнт», певне, можна не хвилюватися.