Зізнайтеся, коли ви бачите на постері фільму лице самого ЛЕОНАРДО то автоматично думаєте “КУРВО, ЦЕ Ж БУДЕ ШИКАРНИЙ ФІЛЬМ”! І це далеко не стереотип. Втім, усе ж не зайвим буде розуміти, чи варто вам іти на “Легенда Г’ю Гласса”, адже це, як на мене, фільм не для всіх. І, не бійтеся, огляд без спойлерів.
Почнемо з синопсису. Г’ю Гласс, колоніст та мисливець, добуває зі своїми побратимами шкури тварин на північному заході Америки дев’ятнадцятого століття. Втім це не подобається місцевим мешканцям, індіанцям, які прагнуть помститися. А отже, американцям доводиться бути вкрай обачними. Одного ранку головний герой вирушає на розвідку, і через власну тупість стає жертвою ведмедиці, що захищає своїх дитинчат. Команда покидає його помирати, і залишає для поховання тіла Джона Фіцжеральда, який замість того аби доглядати за людиною на межі життя та смерті, завдає йому ще більшого болю та покидає помирати. Втім Г’ю помирати ну дуже не хоче. На цьому синопсис закінчу і розповім про основні аспекти фільму.
Крім того, особливо динамічні сцени тут зняти одним кадром в стилі бьордмана, який зняв той же режисер, але з купою кишок, крові, екшОну та вбивств. Виглядає неймовірно. Не можу промовчати про зйомку природи, адже таких красивих її кадрів як в цьому фільмі я, схоже, взагалі на жодному відео не бачив. Після цього фільму не обов’язково їхати в Карпати та кататися на лижах, адже естетичного задоволення залишиться аж до весни!
Із сюжетом не все так однозначно. Фільм ніби-то й знятий за мотивами реальних подій, однак деякі події тут настільки нереалістичні, що фільм починає нагадувати болівуд. Щоправда щоразу лиш на кілька секунд, коли герою щастить в таких моментах, коли вже здається все, жодного виходу взагалі немає і його нічого не мало б вберегти від смерті. І ні, це зовсім не означає, що головному герою легко, він не супергерой, і навіть не живе, а виживає, це нам показують вряди-годи занадто жорстко та реалістично. Тож вагітних дітей зі слабким серцем та нервовими розладами на кіно не водіть.
Та це лиш придирки, сюжет вийшов цілком неоднозначним та дуже змістовним, глибоким та драматичним – не в стилі мильних опер, а по-справжньому, по-дорослому. Він показує всю різноманітність людської природи, а надто в тяжких умовах, коли вбити чи врятувати – лиш справа обставин, принципів чи навіть банально – настрою.
Але справжньою візитівкою фільму стали актори. Геть усі зіграли шикарно, не доводиться закривати очі на нещирість чи фальш у грі. Чи варто й згадувати, що в таких снігах, коли безмежно холодно кожного дня, грати стає в десятки разів важче? Про ДіКапріо не варто багато говорити – з часів Титаніку він перестав бути сльозливим підлітком, і став серйозним чоловіком. В цьому ж фільмі я його вперше побачив в амплуа дикого бородатого альфача, який відбере твою дівчину одним лише поглядом. Крім того він у фільмі їв справжню сиру печінку, і, не знаю як ви, а я такого б не зміг.
Ну і підсумок. Я знаю щонайменше двох людей, які вважають фільм нуднуватим та затягнутим, один з цих людей двічі заснув на сеансі. Втім особисто моя думка – фільм потужний і дуже непоганий. Неймовірна акторська гра приправлена нетрадиційною та дуууууже гарною зйомкою природи та екшн-сцен під соусом непоганого сюжету – явно фільм для гурманів.
Втім, якщо не дуже любите змістовні та епічні, втім не надто динамічні чи реалістичні фільми – то варто подивитися щось інше. А про тих, хто йде в кіно заради вибухів та бійок – навіть згадувати не буду.