«Вбивство у “Східному експресі”» – кіноадаптація (і до того ж не перша) знаменитого однойменного роману, написаного 1934 року визнаним класиком детективного жанру Агатою Крісті. Режисером став Кеннет Брана, відомий завдяки численним екранізаціям Шекспіра, а також «Тору» та «Попелюшці». Він зіграв і головну роль – одного з найвідоміших детективів світової культури Еркюля Пуаро, якому доведеться розкрити загадку вбивства, що сталося у розкішному потягу. Ба більше, зірковий склад повниться такими іменами, як Джонні Депп, Дейзі Рідлі, Мішель Пфайффер, Віллем Дефо, Пенелопа Крус, Джуді Денч, Джош Ґад та інші. І головне запитання, яке постає: чи має ця версія достатньо запалу, аби віддати перевагу саме їй, та на які якості можна розраховувати, вирішивши приділити час картині.
Що одразу впадає в око, так це високоякісний продакшн-дизайн кінотвору. Костюми, грим, декорації – все це виконано на славу. Філігранне оформлення художнього простору (особливо інтер’єру потяга) сприяє повному зануренню в контекст розвитку дії. Не може не тішити й упевнена операторська робота з окремими цікавими з погляду фільмування рішеннями (як наприклад, ракурс зі стелі, плавний, невідривний рух камери вагоном, охоплення потяга ззовні й навколишнього краєвиду та, звісно, потужна кульмінаційна сцена, уточнювати зміст якої ми не наважимося).
Більшість акторів цілком добре впоралися зі своєю часткою завдання, адже підібрана справді прехороша команда. Правда, річ у тім, що майже всі заслуговують на оцінку «добре», але не переходять на рівень «відмінно». Очевидно, що сценарій не дає змоги належним чином розкрити персонажів, і вони насправжки залишаються відверто другорядними образами, необхідними саме для просування розслідування та складення картини розгадки у результаті. Та головним надбанням ансамблю є, безсумнівно, сам Брана. Він неперевершений у ролі Пуаро, і саме на його чудовому персонажі сповна тримається весь фільм. Пуаро захоплює професійною майстерністю, радує моральністю й безпосередністю і також зацікавлює тим, що змінюється внаслідок подій, у яких бере безпосередню участь. Це розслідування виявляється не просто рядовою (хоч і складною) справою, а випадком, що спонукає осягнути певну нову істину та змінити світогляд. Узагалі філософський пласт, у межах якого окреслюються питання добра і зла та справедливості – притьмом вдалий. Ну, а серед інших акторських робіт я би відзначив, мабуть, Джоша Ґада та Дейзі Рідлі.
Щодо тональності можуть бути зауваги. Помітно, що спершу стрічка досить легковажна й безжурна, потім вона переходить у дещо механічний детектив, а на завершення ставить наголос на вельми смутній драмі. Тож цей аспект позначений деякою недостатністю послідовності. Але прогалина навіть не в цьому, а в тому, що кіно не вижимає максимум із жодного з компонентів. Безтурботна авантюрність аніяк не є ядром твору, а лише додає йому погідного обарвлення; детектив цілком годящий, але позбавлений гостроти й несподіваності; а лепська драма виходить на перший план тільки тоді, коли передбачено сценарієм, а це аж наостанку.
Варто пам’ятати, що «Східний експрес» – кіно всуціль старомодне. Воно довго рушає з місця та й надалі залишається дуже повільним, а місцями розпадається на ряд дещо одноманітних бесід із підозрюваними. Тут немає новаторських принад і сміливих перепрочитань. І крім того, воно великою мірою передбачуване (з огляду на всім відоме першоджерело), що є безпросвітною проблемою для твору цього жанру. І так, це не більш як переповідання класичної (безперечно, чудової) історії та не дуже потрібна екранізація. Та все ж таки вона була реалізована, і я вбачаю заслугу Кеннета Брани в тому, що він постарався зробити привабливу стрічку, наповнив її відомими акторами і підготував непогану двогодинну нагоду відпочити, яка може припасти до смаку шанувальникам кримінальної літератури та кіно, а особливо детективних розповідей.
Загалом «Вбивство у “Східному експресі”» – приємний, візуально шатний, вправно зіграний фільм. Його можна подивитися один раз, якщо ви любите такі історії, а передусім заради блискучої ролі Брани. Та не варто очікувати на те, що ви будете здивовані. Сюрпризів, напруженості та й оригінальності як такої тут немає. Ми таки ставимо картині плюс, але із зауваженнями.