Драма на основі реальних подій – розвідка досить несподіваного поля дії для режисера Джозефа Косинські, двома попередніми роботами якого є науково-фантастичні CGI-орієнтовані екшени «Трон: Спадок» (2010) і «Світ забуття» (2013). Його «Вогнеборці» («Only the Brave») ґрунтуються на статті «No Exit» Шона Флінна, опублікованій у журналі «GQ», і розповідають про становлення елітної команди борців із вогнем під назвою «Granite Mountain Hotshots» та їхнє зіткнення з однією з найжахливіших пожеж в історії США, що сталася в Аризоні 2013 року. Як закінчилася історія, заґуґливши, можна легко дізнатися (і побачити реальні кадри). А от якщо ви хочете довідатися про те, що передувало події, глянути зблизька на непрості долі людей, які присвятили життя протистоянню руйнівній стихії, можете (не тільки заґуґлити) звернути увагу на цю кіноновинку. Але от наскільки вона варта перегляду? Що ж, ми не сказали би, що особливо.
Досвід Косинські із наповненими спецефектами творами добре відчутний. Вогонь тут має неперевершений вигляд, його реалістичність не викликає сумнівів. Те саме можна стверджувати і про гідні операторські старання оскароносного Клаудіо Міранди. Щоправда, тільки тоді, коли камері дозволяється піднятися над поверхнею Землі й осягнути зором навколишній краєвид. Результат таких маневрів – чимало прекрасних кадрів, що фіксують природу, а також роботу вогнеборців, які докладають максимум зусиль, аби заспокоїти її. Інша річ, що вищевказане становить невелику частину стрічки.
Найбільше розкривається кіно саме в тих епізодах, у яких повністю зосереджується на надважкій, високопрофесійній, самовідданій праці. Хоча їх не так багато проти загального хронометражу, ці сцени пожвавлюють і насичують здебільшого прісну, невиразно прописану дію. Сприяють повноцінному зануренню в реалії та наближують до глядача дійових осіб як єдине, згуртоване ціле. Але не спрацьовують аналогічно більшість інших сцен.
З одного боку, творці стрічки наче прагнуть бути ретельними й вичерпними у зображуваному, та не можуть вправно подати матеріал. Звідси і надмірне багатослів’я при часто відсутності дії, і прискіплива увага до наокольних, буденно-банальних сюжетних ліній, і загалом дуже кволий темп розповіді. Фільму вкрай бракує стрімкості та фокусування. З іншого боку, автори навіть не намагаються достатньою мірою розкривати учасників подій, попри те, що взяли на себе відповідальність живописати їхню визначну і, безсумнівно, достойну візуалізації історію. Окрім буквально трьох головних героїв (відмінні ролі Джоша Броліна, Майлза Теллера і Тейлора Кітча), інші залишаються статистами. Неприйнятне занедбання. Та навіть із центральними образами сценаристи, здається, не завжди знають, що робити. Тож залишається виправляти ситуацію вищезазначеним талановитим акторам, до яких немає претензій.
Не можемо не зауважити, що кінотвір характеризується колосальною розтягнутістю. Його громіздкі 134 хвилини переважно волочаться в такому адажіо, що чимдалі дужчає впевненість: мінус зайва година могла би дорівнювати неабиякому плюсу фільму (але це не точно).
Варто додати, що найсильнішою частиною стрічки однозначно є гостра, пронизлива розв’язка і не менш потужні титри. Але от шлях до приголомшливого фіналу… має багато проблем.
«Вогнеборці» – робота із добрими намірами, але заслабкою реалізацією. Це художнє уславлення доблесті та братерства і, звісно, триб’ют реальним героям, чия справдешня історія, либонь, набагато яскравіша, ніж її посереднє кінематографічне втілення. Яке вийшло незібраним і затяжним.