Французька стрічка «І сміх, і гріх», оригінальна назва якої («Coexister») віддзеркалює зміст і суть набагато точніше – навколорелігійна музична комедія. Її сценарист, режисер і виконавець ключової ролі – популярний у своїй країні комік Фабріс Ебуе. У цій роботі він звертається до злободенної теми співіснування трьох основних у Франції релігій і розкриває її у формі найтиповішої історії про досягнення успіху дещо невдатними, та ще й несхожими, але завзятими й талановитими людьми. Досить оптимістичної, але надто поверхової та подекуди кострубатої.
Музичному продюсеру Ніколя Лежену останнім часом не щастить ні в особистому житті, ні у справі. Та в нього залишається один шанс, аби зберегти місце в компанії. Лежен обіцяє своїй керівниці, що за півроку підготує колектив, який збере аншлаг в «Олімпії». Відшукати майбутніх зірок виявляється не так просто, але продюсер знаходить сміливе рішення. Він вирішує об’єднати в один гурт священика, рабина та імама. Але спочатку кожен із нових учасників має розібратися із власними проблемами і до того ж порозумітися один з одним…
Перший найліпший складник цієї комедії – доволі славні акторські роботи центрального тріо. Це Рамзі Бедіа в ролі Монсефа, який видає себе за імама, Джонатана Коена в ролі рабина Самуеля та Гійома де Тонкедека в ролі католицького священика. Вони зобразили цікаві й живі образи зі своїми характерами та ладно зігралися.
Друга позитивна ланка – це непогана (хоча й на любителя) і справді позитивна музика. Моменти, повністю сконцентровані на виконанні – дуже навіть вдалі.
Але попри вищевказане, стрічці не вдається захоплювати достатньою мірою. На заваді цьому – недолугий, украй трафаретний сюжет; окремі слабкі лінії та персонажі (зокрема, й умовно головний герой, зіграний Фабрісом Ебуе); нерівний гумор (тут є добротні кумедні знахідки та рядки, але не менше й холостих і непідхожих); відверто затягнутий третій акт. Про відеоряд краще не будемо. Обмежимося тезою, що на великому екрані тут зовсім нема чого озирати.
Варто зазначити, що стрічка могла би виділятися завдяки актуальному соціальному коментарю. Але вона ніколи не реалізовує свій потенціал на повну силу. І залишається лишень суто пересічним, грубувато-ексцентричним пустуванням.
Отже, «І сміх, і гріх» – вельми посередня й не дуже примітна кінозабава. Це місцями дотепна, а місцями просто блюзнірська й великою мірою незграбна робота. Її прокат доцільно рішуче пропускати, та все ж таки цю комедію можна (не обов’язково!) приберегти на потім, аби послухати досить файні пісні та деякі задовільні жарти.