Site icon Pingvin.Pro

Огляд фільму про робота з емоціями – Ex Machina

Давненько вже сучасного глядача не радували реально якісним кіно, особливо в жанрі трилер. Тут буде варто пояснити більш детально, що мається на увазі під словосполученнями “якісне кіно”; це вам не захаращена спецефектами картина, не дорогий блокбастер, а квінтесенція всіх елементів, що складаються в єдиний пазл і стають фільмом. До таких відносяться: свіжий сюжет, продуманий сценарій, правдоподібна акторська гра, приємна оку операторська робота, звук, що тільки згущує ваші емоції в необхідний момент, ну і звісно режисерська робота, який тут виступає дирижером, що вчасно і в необхідній пропорції дозволяє звукам увірватися в загальну симфонію, створюючи справжній шедевр. Ім’я цього шедевру – Ex Machina.




Сюжет фільму Ex Machina розповідає нам про недалеке майбутнє, де Калеб працює програмістом у великій компанії. Несподівано він стає переможцем конкурсу, де приз – тиждень у віддаленому гірському будиночку генерального директора. Але хлопець, ще не усвідомлює, що став частиною дивного і захоплюючого експерименту зі штучним інтелектом, в якому він повинен взаємодіяти з роботом у тілі прекрасної дівчини.

Тема штучного інтелекту дуже актуальна сьогодні, коли майже кожен інженер і вчений воліє створити робота, що мислив би самостійно, не гірше за людину, а останнім кордоном перед визнанням комп’ютерного мозку людським є тест Тьюринга (Тест Тюрінга — тест на означення того, чи машинний інтелект можна ототожнити із людським), який так і залишається нездоланим. Але самої ідеї замало, щоб створити справжній шедевр, тому для написання сценарію покликали майстра своєї справи Алекса Гарленда, що подарував нам сценарії до таких картин як «28 днів потому» та «Пекло». Побачивши блиск в його очах при роботі над цим проектом, продюсери фільму вирішили ввірити Гарету також і режисерське крісло, чим заклали основу цього кінематографічного шедевру.

Дебютна режисерська повнометражна робота Алекса Гарленда виявилася справжнім промінцем надії для фанатів трилерів. Всього тут в самий раз, і звук, і картинка, і акторська гра, і саспенс (у сенсі Альфреда Хічкока — жанр кінематографу. Особливий стан хвилювання, тривоги, напруження, який, постійно наростає, робить глядача ніби живим учасником подій у стрічках) не гірше за Хічкоківський.

Окремої уваги заслуговує акторська гра, яка в «Ex Machina» обмежена лише трьома героями, кожен з яких був просто і одночасно геніально виконаний Доналем Глісоном, Оскарем Айзеком та Алісією Вікандер. Перший грав типового задрота, невпевненого в собі хлопця, якого використовують як інструмент для певних цілей. Герой Айзека, навпаки, неймовірно впевнений в собі, творець штучного інтелекту, з відмінною харизмою і різними аристократичними замашками. Алісія Вікандер зобразила на екрані того ж таки робота зі штучним інтелектом. Гра останніх двох акторів настільки реалістична, що заслуговує на Оскар (навіть два!).

До речі, назва фільму походить від латинського виразу «Deus Ex-Machina», яке означає «God From the Machine» («Бог з машини», «Несподівана благополучна розв’язка») і походить від фрази з грецьких трагедій. Актор, який грає Бога, може скотитися вниз на платформі (машині) і вирішити проблеми героїв, тим самим привівши все до «щасливого кінця».