Огляд мультфільму про харизматичних жовтих створінь – Посіпаки

Нарешті це сталося, і на широкий екран вирвалися жовті помічники Грю, з мульта «Нікчемний Я» – Посіпаки. Розпочати огляд цієї картини варто з невеличкого лікнепу.

У 2010-му вийшов «Нікчемний Я», і всі були від нього якщо не в захваті, то дуже близькі до нього. Так, мультик виявився що треба, зокрема – завдяки Міньйонам (Посіпакам), які служили у Грю. Маленькі дивні створіння не тільки відмінно вписувалися в загальну концепцію, але й стали своєрідною фішкою цього мультфільму. «Нікчемний Я», чесно кажучи, не тримався на одних Посіпаках і був в цілому класним. Все було на місці: від драматичного сюжету з філософським висновком про прихильність і «відповідальності за тих, кого приручив» до різнопланових персонажів, режисури і стильного саундтреку.

У 2013-му нас чекав вже «Нікчемний Я 2». Сиквел не перевершив оригінал, але все ще був гарний. Посіпак стало більше (це вже не кажучи про серію окремих короткометражок), а мораль про «відповідальність за (раніше) приручених» змінилася на любовну історію, яка хоч і не була такою яскравою, як в оригіналі, але хоча б очі не муляла. Посіпакам в цій картині виділили більше часу, тому і у нас було більше можливостей помилуватися ними.

Тому в 2015-му виходить спін-офф. Враховуючи те, що посіпаки стали такими популярними, то їх вирішили розтягнули на весь екранний час. Так, це все ті ж улюблені всіма персонажі, ті ж гуморні, вічно панікуючі і зворушливі створіння, от тільки фільм не повинен триматися на одних персонажах. Самі посіпаки, як і завжди класні, але мультфільм «Посіпаки» поганий як мультфільм, він деградував і розгубив всі цінності, які були у «Нікчемного я».

Перед переглядом Посіпак, у нас ще була надія на те, що мульт буде мати хорошу історію, за якою цікаво буде стежити. Але творці вирішили піти шляхом найменшого опору, і увімкнули абсурдність (дурощі, ідіотизм, кривляння – називайте це як заманеться) на максимум. І в підсумку за всім тим цирком, що діється на екрані спостерігати стає досить таки нудно, принаймні дорослим, діти в цей час реготали на повну.

І знову ж таки немає ніякої моралі або моралей, в сюжеті «Нікчемний Я» був цей елемент і не сказати, щоб він псував картину. Ну і найголовніше в мультфільмі немає персонажів які б запам’ятовувалися. Головна лиходійка Скарлетт Противсіх достатня однобока і нецікава, а її мотиви не зрозумілі. Хоча її дубляж у виконанні Олени Кравець – акторки «Кварталу 95», нам сподобалася. Але за тим же Грю було цікавіше стежити, а походу мультфільму він взагалі почав перетворюватися на краще.

З другорядними персонажами та ж історія. Тут є сімейка, яка підвозить наших посіпак до міста і потім з’являється протягом всієї стрічки, але навіщо вони потрібні? Сюжет вони не рухають, комічних ситуацій у них одна на весь фільм. Залишаються тільки посіпаки, але якими б харизматичними вони не були і як би вони веселили, через хвилин сорок і від них починаєш втомлюватися.

Гумор в мультфільмі теж не на висоті. Відтепер число тонких, дорослих жартів, в мультфільмі звели до нуля, а от кількість сортирного гумору різко збільшено – головні герої тут тільки й роблять, що постійно пукають або ж демонструють своє вміння чудити з нижньою білизною. (Йой – Хіба це смішно?) Знову ж таки, дійові особи, на протязі всього мультфільму, подорожують по різних локаціях, що дає привід авторам якомога смішніше обсміяти традиції та культуру кожної країни. Але в результаті все зводиться до цілком очевидних речей. Якщо Австралія, то кенгуру. Якщо Англія, то чаювання, коронації та собачки вельш-коргі (улюбленці Єлизавети II).

«Посіпаки» ще один доказ того, що другорядним персонажам краще залишатися другорядними. Якими б класними не були посіпаки, але півторагодинний мультфільм вони витягти не в змозі. Дітям мультфільм сподобається, а от дорослі ризикують занудьгувати.