Варто одразу зауважити, що перший фільм видався досить захоплюючим, на основі цікавої книжки, з харизматичною грою Данили Козловського, та ще й на останок залишив присмак незакінченості історії.
Історія другого фільму «Духлесс», починається з розповіді про райське життя (точнісінько, як в рекламі «Баунті») Макса, який тепер живе безтурботним життям в розкішному будинку, вдосконалює свої здібності серфінгіста і намагається забути своє старе життя, пов’язане з кокаїном, клубами та грошима. Але минуле не дає про себе забути, і з’являються у вигляді проблем та складнощів. Перша частина картини знята за романом Сергія Мінаєва, ну а продовжити її творці взялися самі, але не без допомоги вищезгаданого письменника, вирішивши тим самим знову повернути Макса в багатий і грішний світ Російської столиці.
Сюжет фільму виявився дуже кволим. Коли пройшло 80 хвилин стрічки, а до кінця залишилось ще 20, дивишся і думаєш «ну все, от зараз точно почнеться повний триндець». Але ні, далі так нічого і не сталося. Тож за 100 хвилин характер персонажу так і не було розкрито, а головна ідея фільму – корупція, а точніше –одна з її ланок була подолана, завдяки застосуванню ґаджетів рівня Джеймс Бонда. І якщо в першій частині фільму ми хоч якось співчували наркоману і гульвісі Максу, то в другій – нас відсторонили від зайвих хвилювань, показавши різницю між життям дауншифтера і мажора з «Москоу сіті». Перша картина мала якусь мораль, типу людяності і грошей, в той час як друга, позбавлена душевності взагалі, і просто стає зайвим закінченням цікавої історії, якою нас зачіпив перший фільм. Фішка, яку вдало застосували в першому «Духлесс», – відмінні зарубіжні і вітчізняні музичні треки, знайшла своє відображення і в другій частині, але в якомусь гіпербалізованому стані (іноді це викликало стійку відразу). Було таке враження, ніби відсутність якісного сюжету творці фільму вирішили просто замінити піснею «I am coming Home» та багатьма іншими.