28 Лип, 2017

[БЛОГ] Гіроборд в повсякденному користуванні

Я вже давно обіцяв вам, наша пінгвоБандо, зробити відео з досвідом користування гіробордом в повсякденному житті. І ось воно.

Почнемо напевне з купівлі гіроборду. Зараз на ринку існує чотири основні модифікації гіробордів. З 6,5-дюймовими колесами для дітей. Ні, дорослі також можуть на них вставати, але навіть найменша нерівність змусить вас злазити з того малюка. Далі трохи більші, 8-дюймові борди. Вони вже набагато більше підходять для користування дорослими, але їх колеса, так само як і в 6,5-дюймових, зроблені з цільної гуми, що робить пересування бруківкою чи взагалі не рівностями максимально некомфортним.  Далі ідуть так звані великі 10 і 10,5 дюймові гіроборди вже з камерними шинами які можна підкачувати, які ідеально підходять для покатух не тільки по рівним поверхням, а ще й по невеличкому бездоріжжю. Окремо зазначу наявність гіроборду спеціально створеного для пересування бездоріжжям. Але великої необхідності в ньому я не бачу, адже їздити по піску ви будете явно не часто в порівнянні з умовами міста. На ринку існує безліч різних брендів під якими продають гіроборди, але по факту різниці між ними майже немає. На декількох однакових заводах в Піднебесній збираються всі ці борди. А потім певні компанії зареєстровані в Україні, чи на Кіпрі просто просять поставити на гіроборд свою власну назву.

Тому мій “Колябасик” без якоїсь спадщини. Було придбано у одного зі щойно створених на колінках у WordPress-і магазинів. А завдяки нещодавній появі, вони намагалися демпінгувати ціну, через що сам борд обійшовся мені в 6 з чимось тисяч гривень на початок літа.

Тож у мене найпростіший 10,5 дюймовий гіроборд кольору космос, глянсовий. Коли тільки обирав борда від різноманіття окрасів спочатку рясніло в очах, але потім помітив, що тих варіантів окрасу лишень 10-15. Окрім глянсового забарвлення також є матове. Останнє приємне на дотик, але коли ви його подряпаєте (саме не якщо, а коли, тому що падають з гіроборда всі) то виглядати це буде гірше ніж на глянсовому з таким окрасом як у мене. Також я знаю, що для захисту на перший порах надягають тонкий силіконовий чохол який вкриває борд зверху і знизу, залишаючи відкритими тільки колеса. Але ці чохли не практичні. По перше, вони легко сповзають і перекручуються (особливо коли літнє сонце і спека трохи їх розплавить). А по друге ви будете відчувати менше зчеплення з бордом. Як би дивно це не звучало, але при покатухах на гіроборді під кутом або по серйозним нерівностям вам дуже важливо, щоб ваші ноги не зісковзували з нього. Я вже було їздив на зустріч в сорочці і туфлях, і одразу відчувалося, що керування вже не те. Я навіть встиг двічі нагорнутися поки дістався зустрічі. 

Тепер невеличкий ліричний відступ. Більшість моїх падінь відбуваються саме через нерівності наших тротуарів. Народ – це журба. Якщо за станом автомобільних доріг міста Києва ще хоч якось слідкують, про провінційні міста я вже мовчу, хоча сам родом з провінційного міста Кривий Ріг. Так от – київські тротуари, як на мене бачили ще п’яти Кия, Щека і Хорива. Рівних тротуарів тут годі й шукати. Навіть в центрі міста біля важливих адміністративних установ всія Україна, тротуари розбиті і розтрощені. Тож як ви розумієте почавши їздити, я нарешті побачив Київ з іншого – нерівного боку. Багацько де у нас на тротуарах два три прошарки асфальту, що вказує на те, що там колись проводили якісь роботи. Труби, чи то електродроти, але ж, “блін”, наскільки халтурна робота. Реально народ, ми чомусь все робимо як не для себе, ніби зараз здамо проект і все, нас це більше не турбує. Починаючи від велетенських провалів в асфальті, що осів, до сміття та припаркованих автомобілів. Ніби зараз викину через вікно недопалок чи фантик від цукерки, і пофіг, адже його обов’язково мають прибрати. А бруднити свою автомобільну запальничку то зло, бо прибирати і мити її доводиться самому. Замисліться над цим. До речі, ось як виглядають мої кишені.

Повернімося до гіробордінгу, тож не дивлячись на абияк покладений тротуар, що більше нагадує вектори руху, благо на моєму 10,5-дюймовому борді з широкими шинами можна об’їзжати найстрашніші ями та вибоїни невеличким бездоріжжям. Але краще без піску. Також великий кліренс саме цього пластикового коня дозволяє застрибувати на невеличкі бардюри. В Києві, до речі, безліч тротуарів біля перехресть на пішоходних переходах опускаються до рівня дороги, щоб матусям було легше заїжджати з колясками, а мені на гіроборді. При заїзді ж на невеличкі бардюри найголовнішою моєю порадою буде згинати ноги в колінах і трішки підстрибувати. Адже система амортизації в гіробордах не передбачено, тож вся комфортність їзди лягає тільки на ваші коліна. 

Та й загалом щоденне користування гіробордом це ще те випробування фізичної форми. Основне навантаження іде на спину, адже доводитсья часто брати гіроборд в руки, і пам’ятаю як після перших вихідних з ним я на міг зігнутися через біль в спині. Ну і звісно біцепс і хват. Пересуваючись містом на гіроборді мені часто доводилося користуватися метро, а там вам багато місця для виходу з вагону в годину пік ніхто не дасть. Тож доводиться нести його в руках перед собою, як той прапор в часи Наполеона. До речі, для їзди з гіробордом в метро, або взагалі в громадському транспорті, вам просто доведеться одягнути коня в чохол. Адже його колеса постійно брудні. Сам же процес одягання досить кропіткий і займає добрі 2-3 хвилини.

І тут ми дісталися одного досить суперечливого, але важливого, питання. Чи справді гіроборд заощаджує час? І відповідь, економить але не сильно. Виходить якщо ваша поїздка містом зазвичай займала годину, з яких половину часу ви їхали метро, то з гіробордом ви дістанетесь місця за 50, ну можливо 48 хвилин. Все тому, що вам доводиться досить часто злазити з борда і переносити його через бардюр, плюс додамо ще декілька хвилин на те щоб одягнути і роздягнути його, то й так і виходить, що гіроборд не є тим засобом пересування, що вмить прискорить вас і заощадить пітьму часу. Але гіроборд це саме той спосіб пересування містом який змусить вас нарешті підняти носа і прибрати шори навколо очей. З ним кожна поїздка це як виклик (челендж англійською). Все цікавіше і цікавіше. З кожним разом застрибуєте на все більші бардюри, і все крутіше об’їжджаєте складні ділянки. А ще ця увага людей навколо, які попри досить велику популярність гіробордів і моноколес, все одно дивуються їм і намагаються якось сконтактувати на тему “скільки проїзждає на одному заряді? як вам вдається тримати баланс?” ну і так далі. До речі, про атвономність. Колябасик провозив мене максимум 13 км на одному заряді, але цього більше ніж достатньо. Адже вже за 30 хвилин безперервного й інтенсивного катання ноги починають трішки втомлюватися.

Ну а на цьому у мене все. Гарних вам покатух, і тільки рівного асфальту.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

  • Pavel Zadnipryany

    То таки використання гіроборду допомагає покращувати фізичну форму)
    Бо якось склалася така думка що гаджет виключно для лінтюхів, які навіть до метро не здатні пройтися ніжками.

    • Михайло Грицина

      Мені здається, що такі гіроборди 100% покращують фізичну форму!)