Чи можна на цілком вторинному матеріалі побудувати реально достойний витвір? Авжеж, безперечно! І це доводить на власному прикладі взірцевий герметичний сай-фай survival трилер/горор, що є прямим наслідувачем оригінального «Чужого», а також і карпентерівського «The Thing».
Шістка астронавтів МКС і невідома форма життя, доставлена з Марса, яку вони збираються дослідити… Що буде далі, можна приблизно уявити. Та краще подивитися, як це виклали автори «Життя». А вони зробили з цього найбільший на сьогодні, як мені здається, кіносюрприз цього року.
Після неспішних вступних 25 хвилин, де ми здебільшого знайомимося з екіпажем і локацією, починається настільки інтенсивний і страхітний розвиток дії, що будь-який можливий скепсис одразу зникає безповоротно. Залишається лише затамувати дух, і так до самого фіналу (який, між іншим, просто шалений!).
Персонажі, яким співпереживаєш – мабуть, головний секрет успіху. Вони сприймаються як живі люди, а не пусті, типові для жанру маріонетки сценаристів (привіт, «Прометей» і «Чужий: Заповіт»). Вони намагаються зберігати самовладання й діяти розсудливо у найскрутніших ситуаціях і вражають професіоналізмом і героїчною самовідданістю. Тому за них щиро вболіваєш, і тим ефектніше жахає той несамовитий горор, що розгортається.
Каст просто на висоті. Один із кращих, на мій погляд, акторів нашого часу Джейк Джилленгол, а також чудова Ребекка Фергюсон та всі інші відіграли бездоганно, і кожному вистачило часу і простору, аби розвернутися. Приклад показової командної роботи ансамблю, що увінчалася пригідним результатом.
Ще у «Житті» спрацювала ідея того, що це історія про колектив і про те, як він діє спільними зусиллями, з чітко продуманою взаємодією. Це аж ніяк не про одного героя та його підсобників другого плану. Навіть попри наявність таких постатей, як Раян Рейнольдс і Джейк Джилленгол, які б могли тягнути ковдру на себе. Та обходиться без цього. До речі, можна зазначити, що режисеру Деніелу Еспінозі було зовсім нескладно залучити до проекту Рейнольдса, адже вони вже працювали разом над бойовиком «Safe House». А от щодо Джилленгола, постановнику довелося, як він зізнався, добряче постаратися, бо той останнім часом не знімається у «подібних фільмах».
Стосовно the Thing цієї стрічки – коментарі тут прямо-таки зайві! Його зовнішній вигляд, внутрішня будова, інтелект, поведінка – суте страхіття.
Також можна відмітити вдало переданий стан невагомості й відчуття віддаленого від Землі замкненого простору, де відбуваються перипетії.
«Життя» спирається на стару і знайому схему, та витягає з неї вдосталь живості, аби справити сильне враження. Отож крім буквально пари-трійки невдалих моментів із кострубатими рядками монологів, це гідний чистий жанровий взірець із вигадливими сценами, цікавими сценарними ходами, винятковим саспенсом і персонажами, що викликають емпатію.