Війна триває завжди.
«Міст шпигунів» – найкращий серед фільмів 2015 року, що були переглянуті мною. Контрастність суспільств, драматичність, співпереживання головним героям та шикарні костюми – це все змушує вірити акторам.
Том Хенкс, який зіграв в «Мості шпигунів» американського страхового адвоката Джеймса Донована, має на своїй полиці два «Оскари», й тепер, думаю, може готуватися до отримання третього (вибач, Леонардо). Після проникливого для глядача й суддів монологу на захист радянського шпигуна в Верховному Суді він стане як мінімум одним з номінантів. Він зіграв так, як і вимагалося: містеру Доновану не можна не повірити.
Фільм, тривалістю в дві з половиною години, на диво, не провисав. Ба, більше: після перегляду хочеться передивитись спільні роботу дуету Хенкс/Спілберг (а це, до слова, «Форест Гамп»). Правда, певні моменти можна було б і вирізати, хоч в загальному кінокартині вони не пошкодили.
Що для мене було дивним – сцени інтимного характеру. Їх там не було. Справді, у голлівудському фільмі нема жодної сцени сексу, та й жінки грають в сюжеті другорядну роль. Весь фільм розкручується навколо теми «холодної війни» та шпигунських міждержавних стосунків.
Цитати з фільму швидко підуть у маси, а історія про «стойкого мужика» запам’ятається надовго всім, хто дивитиметься фільм. Лаври за це лежать повністю на авторах сценарію – братах Коуен, що відомі ще й як режисери та продюсери («Борат», «Фарго»).
Режисер змалював доволі дивні зміни в погоді: коли в США світить тепле літнє сонечко, то в Європі такі морози, що Росія може позаздрити. Таким чином, показувалося Добро і Зло, хоча бути упевненим не можна. Але і недопрацьовкою це назвати не можна, бо навіть на роль керівника КДБ в НДР запросили російського актора. Але навіть така-от колізія з погодою того варта: вам стає так само холодно, як і містеру Доновану (не дивуйтесь,якщо у вас почнуть мерзнути ноги під час перегляду фільму), що хоче якнайшвидше потрапити додому.
В кінострічці була зачеплена дуже цікава тема: протистояння одного проти всіх. Основна думка кінострічки така – відстоювати правильну думку і позицію потрібно, навіть якщо всі проти. Навіть,якщо ці «всі» – твоя нація, начальник і сім’я. Показовою в цьому плані є сцени в потязі. Вони наштовхують на думку, що інколи і загал може помилятись, не завжди vox populi vox Dei.
А тепер додам в бочку меду ложку критики як історик. Берлінська стіна, яку у фільмі будуть зимою, насправді будувалася літом. Ніхто (зі звичайних громадян) не зміг би підійти до неї під час будівництва – цього дурня\сміливця просто застрелили б.
Врешті, у такому серйозному кіно теж присутній гумор (брати Коен постаралися). Не чорний, і не рівня унітаз-генеталії, а якісний. Відчувається дух того часу, що не може не радувати.
- Любите історичне кіно;
- Цікавитесь історією СРСР та США й взагалі історією XX століття;
- В захваті від фільмів про шпигунів.
Вам не варто витрачати час на цю бездарність, якщо:
- Ви не любите історичне кіно;
- Прочитали книгу,по якій знято фільм (там багато відходжень від оригіналу);
- не любите серйозне кіно, тривалістю більше 2 годин.