«Привіт! Ми – продюсери Universal і ми безжально експлуатуємо все, що ще може приносити гроші», – приблизно такий вигляд для мене мав новий «Світ Юрського періоду». Я дуже люблю саму ідею відродження динозаврів за допомогою інструментів сучасної генетики, яку започаткував своїми книжками Майкл Крайтон. Навіть він створював продовження, але навряд він думав, що справи дійдуть аж до такого блюзнірства. Насправді, будьмо відвертими, не все так погано, як вам могло здатися з цього абзацу, але й хорошого небагато…

Отже, «Світ Юрського періоду 2» (Jurassic World: Fallen Kingdom) – це сиквел «Світу Юрського періоду», що зі свого боку продовжує історію трилогії Стівена Спілберга «Парк Юрського періоду», яка базована на романах Майкла Крайтона. Тому у цій стрічці ви встигнете помітити велику кількість посилань, згадок і цитацій усього вказаного. Згадають тут і Гемонда, якого, звісно, можна було б втиснути сюди, як це зробили з доктором Ієном Малкольмом, але ж він помер. Тому ми спостерігаємо неймовірний, а головне, надновий сюжетний поворот – у засновника оригінального парку був друг, з яким вони посварилися та розійшлися. Тепер цей друг відчуває моральне зобов’язання продовжити справу свого товариша.

Є тут і головний антагоніст, який готовий іти по головах і трупах задля власного збагачення, хоча й «непоганий хлопака і міг би скеруватися у нормальне русло». Нічого особистого, просто бізнес… Мотивація достатня, але надзвичайно прозаїчна. Є й розумна дівчинка, бо без розумних дітей не обійшовся ще жоден фільм про динозаврів. І ця дівчинка здивує вас під час перегляду. Є тут і Кріс Пратт, який зіграв самого себе усе того ж 30-літнього юнака, у якого починає з’являтися надлишкова вага і який живе споживацьким життям, але душа його щира та зрештою чиста («Вартові галактики», «Пасажири», «Світ Юрського періоду»). Також тішить око глядача Брайс Даллас Говард і її персонаж – Клер – жінка з твердими переконаннями, схильна до слабкості, коли справа стосується збереження живих організмів чи Овена (Пратта).

Хоча нема нічого принципового (сюжет би втратив небагато від його відсутності) у тому, що сюди знову притягнули Ієна Малкольма з оригінальної трилогії, приємно побачити його, коли він попереджає людей про загрозу зміщення людського виду з вершини піраміди споживання. До того ж Джефф Голдблюм повернувся до ролі й надав їй тієї самої прекрасної енергетики, яка супроводжує цей образ протягом усього його існування.

А ось про енергетику таких другорядних персонажів, як нервовий юнак-системник і безстрашна дівчина-ветлікар, говорити не доводиться. Вони були, вони виконували важливі завдання, але ці завдання можна було б перекласти на головних героїв, і це б, зрештою, мало органічний вигляд. Вони намагалися жартувати, але надто прісно. Вони наприкінці мали велику вагу, однак чомусь не стали ближчими. Але кожному фільму потрібні другорядні персонажі й часто вони стають улюбленцями публіки. У цій стрічці чомусь так не сталося. Або актори не дотягли, або нагромадження інформації та нових персонажів, генезу яких розкривають буквально двома-трьома реченнями, не дало сприйняти їх повноцінно.

Однак, говорячи про епізодичних персонажів, треба відзначити Тобі Джонса. Він, напевне, навічно застряг в образі негідника з руками по лікоть у крові (метафорично чи й реально). Але як же у нього надзвичайно віртуозно виходить відтворювати цих паскудників, що готові спричинити хаос на Землі задля власного збагачення. Проте знов-таки, хто він такий, глядачеві доведеться здогадуватися самому, бо його поява ніяк не обігрується. Він просто з’являється й одразу переходить до дій. А глядач уже з його поведінки починає здогадуватися, що це – якийсь посередник (чи ні?).

«Привіт, ми – сценаристи цього фільму. Ми дуже старанно підійшли до початку своєї роботи, але потім якось узялися пити дешеве віскі, і коли прийшов дедлайн, то ми у стані сп’яніння за одну ніч доробили цей сценарій». Іншого пояснення у мене немає.

Так, посилання на попередні стрічки, «великодні яйця» і таке інше – це, безумовно, круто і радує фанатів. Але треба розрізняти це та звичайне копіювання досвіду своїх попередників. Раптор знову повертатиме дверну ручку своїми кігтями. З темряви клітки або якогось підземелля знову виходитиме тиранозавр, а меншого хижака, що женеться за нашими героями, з’їдатиме більший. Ключовий контрольний пункт раптом залишиться без охорони, а ключові команди виконуватимуться одним натисканням на екран. І вершина – гігантська червона кнопка, яка здатна спричинити невідворотні, апокаліптичні ситуації. Це просто кнопка: щоб натиснути її, не треба вводити надскладних комбінацій чи хоча б сканувати чийсь палець. Також сценаристи, разом із композитором, не проминули нагоду знову, для драматизму моменту, додати страшенну зливу і грозу й музику на рівні Вагнерового «Втілення Раю і Пекла».

Проте варто віддати сценаристам належне – вони перейшли на новий рівень і це, на жаль, не комплімент. Неймовірні сюжетні проколи, на кшталт різниці кількості динозаврів, яка була десь на рівні середини стрічки і в кінці, кліток для динозаврів, збудованих із червоної цегли, і відсутності будь-яких ознак того, що динозаври – гетеротрофи. Простіше кажучи, у цих динозаврів відсутня, вибачте, клоака. Хоча це, мабуть, зауваження до графіки. Однак, окрім цього огріху, графіка – чудова, найкраще, що є у цьому фільмі.

https://pingvin.pro/wp-content/uploads/2018/06/Svit-YUrskogo-periodu-2-3-1.jpg

Тому гайда знову до сюжету! Чим спродукована взагалі така сюжетна лінія? Як можна додуматися запхати динозаврів до маєтку, більше схожого на заміський будиночок Дракули? Але добре, це пояснили, хоча й непереконливо. Проте чому Індорекс, потрапивши на вільну волю, вирішує лізти через дах (!) і вікна заради якоїсь дівчинки? А, точно, «той, на кого Індорексу вказали, жити більше не буде». Тільки на дівчинку ніхто не вказував. Та й сама дівчинка – теж цікавий персонаж. Коли я говорив, що вона здивує, то я мав на увазі саме сюжетний поворот, знову ж таки погано реалізований. Загалом уся сюжетна лінія мала неймовірний, надзвичайний потенціал, але була так само неймовірно-надзвичайно злита.

Ну, і закінчить нашу розмову оператор. «Привіт. Я – крутий оператор, знімав «Голос монстра» і «Гру в імітацію». Але коли я почитав, що ті довбні зробили із сюжетом, то на свою роботу я подивився інакше». Мабуть, тому поряд з ідеально знятими епізодами трапляються моменти, коли камера розфокусовується або просто чомусь наближається посеред репліки персонажа.

Висновок

Загалом «Світ Юрського періоду 2» все ще доволі цікава стрічка, але цей динозаврячий конвеєр ребутів/сиквелів саме час завершувати. Цей фільм – прекрасна можливість залишити фінал відкритим і дати всім нам, поколінню, що виросло на Спілбергових динозаврах, нагоду задуматись, чи маємо ми якесь моральне право гратися у Бога. Проте нас іще чекає щонайменше одна стрічка з цієї серії… Якщо ви любите кіношних динозаврів, вас не нудить від масової культури, а у найближчому кінотеатрі найзручніший сеанс – «Світ Юрського періоду 2» – подивіться цей фільм, бо зрештою він не такий уже й поганий. Але від мене 5,5/10 стрічці, що вбиває дитинство і перетворює прекрасні творіння на напівабсурдний конвеєр.


Схожі новини

Ігри

Hitman: Absolution – Elite Edition. Чи досі актуальна гра?

Hitman: Absolution – це вже доволі старенька гра від студії IO Interactive, яка була випущена ще 19 листопада 2012 року для Windows, Xbox 360 та PlayStation 3. А от для користувачів Mac ця гра стала доступною 15 травня 2014 року завдяки студії Feral Interactive, що займається нативним портуванням подібних проектів. На мою особисту думку, Feral Interactive зробив […]


Ігри

Hitman – Game Of The Year Edition: враження від гри

В одному зі своїх попередніх оглядів, про досвід користування MacBook Pro (частина №3), я зачепив питання ігор під macOS. Я розказував, що мені дивне звинувачення людей з наголосом на те, що під Mac нема ігор. Зрештою, виявлялося, що це є ті люди, які ніколи не користувалися цими комп’ютерами. Тому я вирішив вам розказати про одну […]


6.2
Смартфони

Honor 10 Lite – мудрофон для неквапливих

Чули про Honor 10? Так от, сьогодні в нас на огляді його «лайтова» версія. І так як ці ліричні вступи однаково ніхто не читає, я одразу почну огляд бюджетника Honor 10 Lite. І почну з переїзду на новий смартфон. Honor пропонує для цього власне ПЗ, за допомогою якого можна швидко та легко перенести все зі […]


Улюблене 0
Відкрити сторінку улюбленого Продовжити перегляд