«Темні часи» кінематографа? (огляд)

Володар «Золотого глобуса», низки інших престижних нагород та, цілком можливо, майбутній володар кількох «Оскарів». Що ж такого геніального змогли показати Джо Райт (як режисер) і Гері Олдмен (як Вінстон Черчилль), спробуємо розібратися в огляді стрічки «Темні часи».

Отже, західний кінематограф дедалі більше стали цікавити «темні часи» з історії: фільмів про війну прибуває. Так, цьогоріч одну з найсуперечливіших сторінок історії Другої світової – Дюнкерк – зачепили двоє талановитих режисерів: Крістофер Нолан і Джо Райт. Перший присвятив йому однойменний фільм, другий – використав як важливий складник і каталізатор сюжету. Із них навіть можна було б зробити ідеальну склейку: і стилістика, і час подій, відображений на екрані (саме дата на пів чи чверть екрана) схожі. Особливо ідеально припасувався б кадр із малими суднами, які рушають із узбережжя Британії.

Знову ж таки, як і в «Дюнкерку», ворог не показаний, але всі герої і глядач з ними постійно відчувають його присутність, його страшний смертельний подих. Британія ще вільна, але кожен розуміє, що це ненадовго. Хоча погляди на те, як її рятувати, різняться, і до того ж кардинально.

Перед тим, як розхвалювати власне Олдмена, чому теж буде місце в цьому огляді, варто звернути увагу на сюжет. Сценаристи постаралися, щоб він був внутрішньо мотивованим і без провисань. Хоча іноді траплялися й суперечливі моменти. Найзнаковішим із таких є епізод у метро. По-перше, цьому надано роль переломного моменту, яким, власне, він не мав би бути, а по-друге, наявний там певний елемент казковості. Уся ця одностайність, із якою люди сприйняли слова Черчилля, його мила розмовка з кожним пасажиром – є щось у цьому таке, від чого віє несправжністю. Проте, з іншого боку, цей епізод показує Черчилля-мудрого керівника, що дослухається до народу. Хоча форма, у якій це показано, і є занадто манірною. Але загалом сюжет – органічний.

Що стосується Олдмена, то він справді геніальний у цій ролі. Рухи, гра голосом, міміка – все це він передає з максимальною точністю. А ще суперечливість характеру. Можливо, теж аж надто загострено передана, але почитайте його мемуари! Здається, немов справжній Черчилль постав перед нами. Образ Черчилля – ідеально прописаний, кожна його дія вмотивована заданими початковими характеристиками. Він імпульсивний, нетерпеливий, іноді необґрунтовано злий, але водночас правдивий і справедливий. Він здатен поставити під сумнів власні ідеї, але не здатен відмовитися від переконань. І ця суміш акторського таланту Гері Олдмена та виваженого сценарного персонажа творить магію на екрані. Глядач вірить тому, що відбувається, він співпереживає, відчуває ту затхлу перед- та початкову воєнну атмосферу.

Окремо хочеться відзначити роботу гримерів. Від Гері Олдмена, зрештою, лишилися лише очі, хоча вони дуже сильно відрізняються від очей Черчилля. Вони мабуть найдужче викривають «несправжність» сера Вінстона. А ще уважний глядач може помітити, що актор у кадрі найчастіше тримає сигару просто в руках, а коли й кладе до рота, то не затягується. Схоже, нікотинова інтоксикація сильно далася взнаки Гері Олдмену.

Але не можна у своїх компліментах обмежуватися самим лише Олдменом, бо актори загалом чудово зіграли. Суб’єктивно, Лілі Джеймс (стенографістка) цілком могла би претендувати на «Оскар» за найкращу акторку другого плану. Але так само і Крістін Скотт Томас, і Бен Мендельсон зіграли свої не надто великі ролі на повну.

Що автори стрічки хотіли нам донести, які ідеї приховані від непрозорливого ока? Їх декілька, і першою з них є така: складні (темні?) часи потребують відчайдушних кроків. І це має розуміти і опозиція, і особисті вороги чинної влади.

Друга: «Не можна домовлятися з тигром, коли ваша голова вже у його пащі». Той простий урок, про який Черчилль нагадує на підвищених тонах і який людство ніяк не може засвоїти. На початку стрічки є момент, де про Черчилля говорять: «Він передбачив дії Гітлера». Біда Британії в тому, що передбачив їх лише Черчилль.

Третя: «Переможені нації завжди відроджувалися, а ті, які ставали на коліна – гинули».

Зайве говорити, що всі ці уроки як ніколи актуальні для українців.

Отже, фільм, що представив нам Другу світову з погляду людини, яка вклала чимало сил у її завершення, фільм, що порушує питання нації та загальнолюдських цінностей, однозначно має бути переглянутим.

8/10 Черчиллю у виконанні неперевершеного Олдмена і Джо Райту, що виріс із «Гордості і упередження» у серйозну воєнну драму.