Далека вмираюча зірка добиває залишки своєї планетної системи

Кілька астероїдів, що розпадаються, виявлено навколо далекого білого карлика, старої зірки, в яку через кілька мільярдів років перетвориться і наше Сонце. Ця картина пояснює присутність важких елементів на поверхнях білих карликів – і показує безрадісний кінець Землі.

Білий карлик – кінцева стадія еволюції зірок середнього розміру. Ці щільні об’єкти можуть важити як і Сонце і мати розміри з Землю. Тяжіння на їх поверхні дуже велике, і розрахунки показують, що всі елементи важче гелію повинні досить швидко опускатися ближче до центру такої зірки. Попри це, спостереження не раз виявляли на поверхнях білих карликів і кремній, і залізо.

Причину цього розкриває нова робота Ендрю Ванбербурга (Andrew Vanderburg) і його колег з Гарвард-Смітсоніанського центру астрофізики. Аналізуючи дані спостережень космічного телескопа Kepler, вони звернули увагу на незвичайну поведінку білого карлика WD 1145+017, розташованого в сузір’ї Діви. Регулярне його затемнення, яке зафіксував Kepler, автори пояснили присутністю мінімум одного (а швидше за все, кількох) астероїдів, що обертаються навколо зірки і розпадаються в польоті.

Зараз цей астероїд обертається вже буквально над поверхнею напівмертвої зірки, здійснюючи повний оборот за 4,5-4,9 години. І чим ближче підходить він до щільного карлику, тим сильніше відчуває дію його гравітації і виникаючих при цьому приливних сил. Навіть слабке випромінювання стає відчутним і починає випаровувати леткі речовини з його поверхні. Поки його розміри можна порівняти з розмірами Церери, найбільшого об’єкта астероїдного поясу в Сонячній системі. Але це ненадовго.

Щось подібне в далекому майбутньому може очікувати і нашу рідну планету. Через мільярди років Сонце виробить основні запаси свого «термоядерного палива» і дестабілізується. Воно розшириться, і зірка стане червоним гігантом, поглинувши Меркурій і, швидше за все, Венеру і Землю. Відбудеться дестабілізація планет та інших тіл Сонячної системи, почнуться масові зіткнення. Потім вмираюче Сонце відкине зовнішні оболонки, а ядро ??стиснеться, залишившись повільно згасаючим білим карликом, потроху добиваючи останки того, що колись було його планетної системою.