Знищення росіянами закладів освіти: геноцид українського народу чи порушення правил та звичаїв війни?

Масштабне вторгнення росіян в Україну у 2022 році супроводжується знищенням культурної спадщини та зокрема закладів освіти. За даними МОН, станом на початок грудня 2022 року росія з початку повномасштабного вторгнення в Україну пошкодила або зруйнувала повністю будівлі понад 2.8 тис. навчальних закладів. Приблизно в той самий період тодішній Міністр освіти і науки Сергій Шкарлет повідомив, що з майже 4 млн учнів дистанційним навчанням охоплені 2.175 млн. На змішаній формі навчання – 953 тис. школярів, на очній – 847 тис. Освітній процес налагоджено у 12 923 українських школах. Навчанням охоплено 164 тис. внутрішньо переміщених дітей та 96 тис. школярів з окупованих територій. Відтоді руйнувань шкіл та інших закладів освіти в Україні стало більше. Що це, хаотичні обстріли під час війни чи геноцид українського народу?

• Російські нацисти відкрито закликають до геноциду українців!
• Президент Бразилії пропонує віддати Крим росії для припинення війни
• Нацполіція представила застосунок Reunite Ukraine для пошуку зниклих дітей

Це явний геноцид українського народу

Зазначені дії є злочином геноциду та воєнними злочинами, зазначає юрист ГО «Антикорупційний штаб» Віталій Гусак. Поняття «геноцид» в обіг увів польський юрист Рафаель Лемкін.

Відповідно до міжнародного законодавства, а саме Римського статуту Міжнародного Кримінального Суду злочин геноциду означає будь-яке з таких діянь, які вчинено з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

• вбивство членів такої групи;
• заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або психічного розладу членам такої групи;
• умисне створення для такої групи умов життя, розрахованих на доведення її до повного або часткового фізичного знищення;
• впровадження заходів, спрямованих на запобігання дітонародженню всередині такої групи;
• насильницька передача дітей цієї групи до іншої групи.

Згідно національного законодавства, а саме Кримінального кодексу України, геноцид – це діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи. Це відбувається шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу.

Концепція культурного геноциду

Також Рафаель Лемкін розробив концепцію культурного геноциду. Спираючись на концепцію Р. Лемкіна, Е. Нович подає визначення культурного геноциду як «систематичного знищення традицій, цінностей, мови та інших елементів, які відрізняють одну групу людей від іншої» (Novic, 2016). Підкреслимо, проте, що культурний геноцид не зводиться лише до культурного знищення. Механізми руйнування культури також завдають удару самому матеріальному існуванню групи, порушуючи можливості групового становлення (Hiebert et al., 2019) та відтворення себе як національно-культурної спільноти. Про це зазначається у статті під назвою «Культурний геноцид як складова частина міжнародного злочину рф в Україні». Вона опублікована 25.08.2022 на вебсайті Національного інституту стратегічних досліджень.

Пояснення юриста

Як зазначає юрист ГО «Антикорупційний штаб» Віталій Гусак із посиланням на постанову Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» від 14.04.2022, випадки геноциду, які полягають у фізичному знищенні певної захищеної групи, часто супроводжуються нападами та знищенням об’єктів культурної та історичної спадщини, релігійних об’єктів та будівель. У зв’язку з цим міжнародні суди та кримінальні трибунали вважають, що напади на культурні та релігійні об’єкти та символи можуть слугувати легітимними доказами існування умислу фізичного знищення захищеної групи.

Цілеспрямовані дії з руйнування українських музеїв, історичних пам’яток в Україні, місць богослужіння, знищення українських книг, заборона використання української мови на підконтрольних окупантам територіях – це ймовірна спроба стерти культурні, історичні та мовні ознаки, що є характерними та об’єднують Український народ. Такі дії доводять існування умислу фізичного знищення Українського народу, йдеться у Заяві Верховної ради України, зазначеній вище.

Також, Лемкін визначає геноцид у такий спосіб: «Взагалі кажучи, геноцид не обов’язково означає негайне знищення нації, крім випадків, коли здійснюються масові вбивства всіх членів нації. Він, скоріше, означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп з метою їхнього знищення. Метою такого плану буде розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування національних груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров’я, гідності та навіть життя осіб, що належать до таких груп».

Щодо воєнного злочину, то Римський статут визначає, що ним є умисне спрямування нападів на будівлі, призначені для релігійних, освітніх, мистецьких, наукових чи благодійних цілей. А також на історичні пам’ятники, госпіталі та місця зосередження хворих і поранених за умови, що вони не є військовими цілями (пункт 9 частини 2 статті 8).

Знищення української освіти

Систематичність обстрілів закладів освіти, а також знищення пам’ятників українським діячам свідчать про цілеспрямоване знищення української освіти, культури та ідентичності. Це доводить і умисне розкрадання українських музеїв та архівів, як це сталось у Мелітополі та на Херсонщині.

Застосування широкого підходу до поняття геноциду, що передбачає знищення культури та ідентичності, сприятиме доведенню на міжнародному правовому рівні наміру рф вчинити геноцид Українського народу. Використання концепції культурного геноциду для кваліфікування дій рф в Україні відкриває також можливості актуалізації питань реституції культурних цінностей. А ще виплати компенсації за шкоду, завдану українській культурі та ідентичності. Наявні також можливості притягнення рф до відповідальності за привласнення та знищення культурної спадщини на рівні національних трибуналів.

ГО «Антикорупційний штаб» займається фіксацією наслідків руйнувань культурної спадщини, об’єктів цінної історичної забудови та мистецьких об’єктів у п’яти регіонах України. Йдеться про Київщину, Сумщину, Чернігів, Харків та Миколаїв. Таким чином, зафіксується факт злочину та пошириться на розробленій ГО Карті Руйнувань та Відновлення.