Топ-10 фільмів, які залишилися без головного Оскара

Премія Американської кіноакадемії – це не лише понадміру авторитетна нагорода, де свої з помпою вшановують своїх. Це також деяке зацікавлення й неминуче розчарування, які щороку спіткають нас, коли ми хоч-не-хоч починаємо знову приглядатися до наближення церемонії та її результатів. Вряди-годи ми навіть думаємо знехтувати «Оскаром», усвідомлюючи непохитну недовіру. Та потім пригадуються два моменти. Перший – це й досі одна з визначальних подій індустрії, тому проігнорувати її не так легко. Другий – досі є надія, що вже цього разу рішення буде «правильним», тому ігнорувати не так і хочеться.

У цьому Пінгвотопі ми вирішили влаштувати урок історії. Тема: вибір кіноакадеміків у головній категорії – «найкращий фільм». Мета: з’ясувати, яким видатним кінотворам ця статуетка не перепала.

Ми розуміємо, що всім не догодити, що протягом одного року є не одна картина, яка гідна перемоги, та що не нам сперечатися з професіоналами. Тому цей топ можна вважати пропозицією альтернативи: кого б ми не залишили без головного «Оскара».

Далі будемо говорити саме про стрічки, які були номіновані на «найкращий фільм», але поступилися конкурентам. Бо якщо ми почнемо згадувати всіх, хто навіть не потрапив у номінацію, наприклад, «Кінг-Конга», «Психо», «Космічну одіссею», «Хорошого, поганого, злого» «Темного лицаря», «Драйв», «Того, хто біжить по лезу» (обох)… Ну, ви зрозуміли!

«Громадянин Кейн»

Будемо сумлінно дотримуватися хронології та почнемо з далекого 1941 року. Кіноакадемія припускалася помилок іще на зорі свого функціонування, й саме 14 церемонія ввійшла в історію як одна з найбільш горезвісних. Премію за найкращий фільм здобула драма Джона Форда «Якою зеленою була моя долина».

Ви чули взагалі про таку стрічку? І ми не чули. А 1941-го вона обійшла, зокрема, перший визначний нуар «Мальтійський сокіл» і картину, яка відкриває цей топ – «Громадянин Кейн». Дебютний фільм Орсона Веллса – завсідник чи не всіх можливих списків беззаперечних шедеврів, найвпливовіша стрічка свого часу та, згідно з поширеною думкою, найкраща стрічка всіх часів. «Громадянин Кейн» поєднав у собі найпрогресивніші техніки та став вважатися енциклопедією кіно й мірилом якості. Якщо ви хочете підкреслити свою високу оцінку будь-якого твору мистецтва, ви просто називаєте його «Громадянином Кейном» відповідного виду, жанру чи теми.

Та у рік виходу кіно викликало надто багато суперечностей, і кіноакадеміки не наважилися дати йому більше, ніж утішний приз за оригінальний сценарій.

«Баррі Ліндон»

Перенесемося на більш як три десятиріччя вперед, у 1975-й. Але тут усе не так просто. Тріумфатором стала екранізація роману Кена Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі», що залишається однією з лише трьох картин, яким удалося зібрати «велику п’ятірку» (фільм, режисура, чоловіча роль, жіноча роль і сценарій). І ми не збираємося заперечувати. Тільки нагадаємо, що тоді за головний «Оскар» також боролися першорядний трилер Стівена Спілберга «Щелепи» та наш альтернативний варіант – історична драма Стенлі Кубрика «Баррі Ліндон».

«Баррі Ліндон» – один із найбільш перфекціоністських зразків світового кінематографа, ожила картинна галерея, сповнена меланхолії та трагізму історія злету й падіння і скрупульозна реконструкція епохи. Це пишне й масивне тригодинне полотно є незрівнянним експіріенсом, якому цілком можна було би вручити «Оскар» не лише у тих чотирьох категоріях, де перемога була здобута (робота художника-постановника, операторська робота, дизайн костюмів і музика).

Але як це характерно для багатьох інших робіт режисера, перша реакція на «Баррі Ліндона» була змішана, а визнання приходило поступово. Тут можемо додати хіба те, що Кубрик за всю свою непересічну кар’єру не був відзначений ані за найкращий фільм, ані за найкращу режисуру. Як би це не звучало абсурдно.

«Зоряні війни»

1977-го фільмом року була обрана стрічка завжди помітного й шанованого Вуді Аллена «Енні Голл», яка вважається однією з найліпших романтичних комедій в історії та одним із найсмішніших фільмів узагалі. Ми не мали би претензій до Американської кіноакадемії, якби не той нехитрий факт, що серед п’яти номінантів також були «Зоряні війни», пізніше знані як «Зоряні війни. Епізод IV. Нова надія».

Джордж Лукас зняв найграндіозніший і чи не найбільш новаторський фільм свого часу, започаткував одну з найуспішніших франшиз, заклав підвалини нової ери в індустрії. І просто створив тодішній апогей магії кіно, запросивши аудиторію відвідати інший, такий поманливий світ.

Багато хто ділить Голлівуд на до та після виходу «Зоряних війн». І обмежитися навіть цілим оберемком технічних номінацій було замало. Та над давніми часами далекої галактики академіки віддали перевагу дечому простому, близькому й персональному. І якраз чітко просигналізували про своє ставлення до блокбастерів та до фантастичного жанру й поготів. Пізніше воно лише увиразнюватиметься.

«Іншопланетянин»

1982-й. Найбільше статуеток, зокрема й головну, прихоплює «Ґанді» – розважливий байопік про видатну постать минулого століття. Досить надійний вибір, який тільки закріпив означений вище тренд. Адже недогляд позначився на зворушливій спілбергівській сімейній фантастиці «Іншопланетянин», одному з  найулюбленіших фільмів не одного покоління. Жменя технічних «Оскарів» виявилася максимумом, на який була спроможна ця позачасова історія дружби.

А втім, найкраще щодо ситуації висловився сам постановник «Ґанді» Річард Аттенборо: «Я був упевнений не тільки в тому, що «Іншопланетянин» переможе, а й у тому, що він повинен перемогти. Він був інноваційний, потужний і чарівний».

«Кримінальне чтиво»

Найкращою картиною 1994 року Кіноакадемія назвала «Форреста Гампа», і сперечатися з цим ніби й жодного бажання не виникає. Але серед номінантів також були номер один у топі IMDb «Втеча з Шоушенка» (за п’ять років без перемоги залишиться й інша визначна кінгівська адаптація від Френка Дарабонта – «Зелена миля») та якесь там «Кримінальне чтиво» якогось там Квентіна Тарантіно. Що власне є нашим варіантом.

Тарантіно голосно заявив про себе як про найрадикальнішого фільммейкера свого часу, створивши наріжний камінь сучасного незалежного кіновиробництва та один із найбільш винахідливих і приголомшливих витворів постмодернізму. А отримав за це від академіків лише приз за оригінальний сценарій. Безперечно, це вже щось. Але ми досі чекаємо, коли робота Тарантіно буде удостоєна головного чи режисерського «Оскара».

«Володар морів»

2003-й – це рік, коли володарював фінал монументальної трилогії «Володар перснів». Пітер Джексон подарував толкінівському міфу друге життя у зовсім новому втіленні, знявши епопею, зрівнятися з якою відтоді ніхто так і не зміг. Тож очевидно, що Академія повинна була відзначати і «Повернення короля», і всю трилогію як годиться. І вона так і зробила, обдарувавши безсумнівний шедевр рекордними одинадцятьма статуетками, зокрема й найважливішою.

А от кому дуже не пощастило конкурувати з головним фентезі, так це «Володарю морів». Добірна пригодницька воєнно-морська драма з Расселом Кроу у ролі капітана Джека Обрі й у прокаті провалилася, і на церемонії здобула перемогу лише у двох зі своїх десяти номінацій (операторська робота та звуковий монтаж), і то тільки тому, що третій розділ «Володаря перснів» просто не був у них представлений.

Але поставимо два запитання чіткіше. Чи вартий головного «Оскара» «Володар морів»? Мабуть, що так. Чи був вартий головного «Оскара» «Володар морів» замість «Повернення короля»? Звісно, що ні!

«Дев’ятий округ»

2009 року вперше після 1943-го змагатися за звання найкращого фільму мали право до десяти стрічок. Завдяки цьому розширенню чимало популярних творів потрапили у номінацію. Тут були, зокрема, «Аватар», «Безславні виродки», «Вперед і вгору», а також «Дев’ятий округ», який, на нашу думку, мав би отримати… та хоча б щось! Зрозуміло, що основна боротьба розгорнулася між Кемероном і Кетрін Біґелоу з її «Володарем бурі», тож високотехнічний і водночас насичений соціально-політичною проблематикою псевдодокументальний сай-фай Нілла Блумкампа не мав шансів апріорі. Але це не позбавляє нас переконаності в тому, що він заслуговував на «Оскар».

«Соціальна мережа»

Буквально наступного ж року Кіноакадемія знову зробила сумнівний вибір. Головний «Оскар» дістався досить якісному байопіку «Король говорить!». Але це тоді, коли поряд були «Боєць», «Початок», «Історія іграшок 3» та особливо «Соціальна мережа». Теж байопік, тільки актуальніший, віртуозніший та захопливіший. Девід Фінчер не лише з небаченою майстерністю розповів історію неоднозначного розробника і проривної соціальної мережі. Він повідав про сучасний соціум і відтворив дух часу, представивши одну з головних, визначальних картин нового століття. І начебто це помітили одразу, бо розхвалювали її безперестанку. Але на церемонії сталося так, як сталося.

«Шалений Макс: Дорога гніву»

За підсумками 2015 року найкращою була названа животрепетна стрічка на основі реальних подій – «У центрі уваги». Та нам здається, певним занедбанням було проігнорувати «Шаленого Макса: Дорогу гніву». Відверто кажучи, еталонний екшен Джорджа Міллера не був проігнорований повністю. Насправжки за кількістю призів він випередив суперників. Але всі шість статуеток були технічними, тоді як за фільм чи режисуру йому отримати не світило.

У «Дорозі гніву» Міллер пояснив, що означає поняття «швидкість», довів, що справжній рок можливий не лише у музиці, та продемонстрував, що таке «показувати», а не «розповідати». І зробив це все з таким запалом, що й не снився більшості представників молодої школи. Та для академіків цього було не досить…

«Ла-Ла Ленд»

Завершуємо нашу міні-історію оскарівських недоглядів передостанньою церемонією. На ній вирвалося вперед «Місячне сяйво», залишивши позаду таких солідних конкурентів, як «Будь-якою ціною» та «Прибуття». Але найбільшим розчаруванням, поза сумнівами, стала жорстока поразка мало не бездоганного мюзиклу «Ла-Ла Ленд». Цю картину можна дивитися знову і знову з бажанням усміхатися, журитися, чудуватися й танцювати. Або навіть робити це все водночас! Ми впевнені, що «Ла-Ла Ленд» мав забрати основний трофей, і ще більше впевнені (якщо це взагалі у цьому разі можливо), що він точно не мав поступитися настільки драматично…

Ось такий був топ-10 фільмів, які залишилися без головного «Оскара». Погоджуєтеся з нашим вибором? І які ще фільми заслуговували отримати основну нагороду? Діліться своїми думками у коментарях та чекайте на нові Пінгвотопи найближчим часом!