«Знаходження голосу фільму»: згадуючи композитора Йоганна Йоганнссона

9 лютого пішов з життя ісландський композитор, музикант і продюсер Йоганн Йоганнссон, володар премії «Золотий глобус» і номінант на премію «Оскар». Його знайшли у власній квартирі у Берліні. Причина смерті не уточнюється. Йоганнссону було лише 48 років.

«Ви маєте випробовувати нові ідеї та експериментувати – завжди йдеться про знаходження голосу фільму». (Йоганн Йоганнссон)

Йоганн Йоганнссон прославився передусім як автор музики до фільмів. Найбільше визнання дістав його саундтрек до біографічної драми 2014 року «Теорія всього», за який Йоганнссон отримав «Золотий глобус», а також був номінований на «Оскар» і «Греммі». Та найбільш примітною і плідною можна назвати його співпрацю з постановником Дені Вільньовом над трилерами «Полонянки» й «Сікаріо» (номінація на «Оскар») та фантастичною драмою «Прибуття» (номінації на «Золотий глобус» і «Греммі»). Їхня співтворчість мала продовжитись і у «Тому, хто біжить по лезу 2049». Але за словами Вільньова, фільм потребував іншого підходу, тож Йоганнссона замінили Ганс Ціммер і Бенджамін Воллфіш.

Торік Йоганнссон працював із Дарреном Аронофскі над хорором «Мати!». Та після перегляду першої версії стрічки вони вирішили повністю відмовитися від музики, і Йоганнссон залишився у проекті як консультант зі звуку.

Багато хто міг свого часу побіжно ознайомитися з Йоганнссоном завдяки трейлеру фантастичного екшена «Битва за Лос-Анджелес», де використовувалася композиція «The Sun’s Gone Dim and the Sky’s Turned Black» з альбому «IBM 1401, A User’s Manual» (2006).

Наступними фільмами, де можна буде почути Йоганнссона, є трилер «Менді» (з Ніколасом Кейджем у головній ролі) і драми «Гонка століття» (від режисера «Теорії всього») та «Марія Магдалина».

Варто додати, що Йоганнссон збирався підготувати саундтрек міні-серіалу «Чорнобиль» від HBO. Крім того, серед фанатів є здогадка (а насамперед бажання), що він міг би возз’єднатися з Вільньовом для роботи над екранізацією «Дюни». Мені здається, це припущення було би цілком імовірним і точно гостроцікавим.

Хоча він був помічений світовою кіноіндустрією зовсім нещодавно і встиг написати не так багато, як однозначно міг би, Йоганнссон швидко став одним із найбільш самобутніх майстрів сьогодення і був одним із тих, хто розширює межі можливого звучання музичного супроводу. Його роботи помітно більш авангардні, ніж значна частина популярних зразків. Як наголошують критики, хоча його композиції завжди вирізнялися, він ніколи не повторювався і щоразу привносив щось нове.

Йоганнссон, який переплітав традиційний оркестр із електронними елементами, відомий своїми похмурими, нерідко пройнятими сумом і тривогою, мінімалістськими треками. Темами, що проходили червоною ниткою через усю його творчість, є втрата і зникнення, а також постійність пам’яті.

У рідній країні Йоганссон заявив про себе як про кінокомпозитора ще 2000 року. До того ж він випустив декілька сольних альбомів, серед яких (окрім вищезгаданого) варто відзначити щонайменше «Fordlandia» (2008) та «Orph?e» (2016), і писав музику до ісландських театральних вистав і телепроектів. 1999-го він став одним із засновників групи Apparat Organ Quartet.

Йоганна Йоганнссона називають, зокрема, великим натхненником музичної спільноти та одним із найбільших новаторів сучасного кінематографа. Хочеться підписатися під цими словами. Його музика не завше привітна, але завсіди глибоко прониклива і нетривіальна. А саундтреки його авторства стали одними з найбільш ефектних і незабутніх компонентів відповідних стрічок. Йоганнссон казав про важливість пошуку голосу кожного фільму. Думаю, можна впевнено стверджувати, що він таки знаходив голос тих фільмів, над якими працював. І ми можемо цей голос чути.

Пропоную послухати композиції «A Song for Europa» (з останнього сольного альбому – «Orph?e») та «Heptapod B» (з одного з найсильніших жанрових фільмів останніх років – «Прибуття»). А потім, можливо, перейти до дальшого ознайомлення з творчістю.