З Днем Незалежності України всіх! Хто як святкує? Копаєте картоплю?

Ми вирішили свою картоплю ще трохи попекти на грядках і відсвяткувати двадцять шосту річницю незалежності у кінотеатрі, переглянувши український фільм «Червоний».

«Червоний» — це екранізація знаменитого роману Андрія Кокотюхи, присвяченого незламності українського народу, його рішучості, єдності, а також подіям середини XX століття і важкій долі українських воїнів у сталінських концтаборах.

Над фільмом працювали дві не найбідніші вітчизняні кіностудії, а також агентство України з питань кіно, тож давайте разом розберемося, яким же вийшов цей «Червоний», і чи вартий він вашого перегляду.

Відеоверсія огляду:

Не довіряйте першим хвилинам фільмів

Початок фільму вийшов просто чудовим. Це, здавалося б, була просто ідеальна зав’язка. Глядача неквапливо знайомили з загальною ідеєю кінокартини, показуючи дуже і дуже красивими кадрами безмежні червоно-бурі родовища, по яких радянські солдати переводили колишніх військових злочинців, а тепер просто в’язнів, до концтабору.

Вогонь з ППШ у цьому фільмі без смаку

Після цього нам демонструють суворий та низько бюджетний концтабір, при вході до якого на трибуні стояли полковник та начальник СРСР. Вони так само ненав’язливо, простою мовою зачаровували, знайомлячи новачків із правилами табору.

«Звідси є лише два виходи: або через ворота, відбувши свій термін, або на ношах і в могилу.»

Нічого зайвого, лише хороша, довершена майже в усьому картина.

І ось тут ми подумали: «Так, це воно, це саме той, шедевральний український фільм. Операторська робота, сюжет, персонажі, музика — усе на місці, і все це працює одним механізмом! Дочекалися!».

Але далі авторів фільму немов просто підмінили, адже з кожною хвилиною рівень якості «Червоного», з Миколою Березою в головній ролі, до речі, все падав і падав — згодом від чудової зав’язки не залишилося ні сліду.

Андрій Кокотюха на зйомках фільму (другий праворуч)

Цей фільм навіть фільмом назвати важко, адже «Червоний» виглядає швидше як недолугий набір вирізаних сцен із якогось серіалу, а класичне поняття про фільм стверджує, що кіно має бути зв’язним, цілим, із чітко вираженими зав’язкою, кульмінацією та розв’язкою.

«Червоний» більше не намагається ознайомити нас із персонажами, концтабором та будь-чим іншим. Стрічка просто перекидає вас зі сцени до сцени, немов це п’єса, з якої хаотично повиривали сторінки. Серйозно, фільм банально не зрозумілий для тих, хто не читав однойменну книжку Андрія Кокотюхи, і ще більше не зрозуміліший для тих, хто не знає тогочасної історії України.

Ми теж не читали першоджерела, але як зрозуміли, сценаристи фільму просто вибрали найбільш депресивні та сюжетно-важливі сцени з книжки і зробили з них фільм, повністю забувши про те, що було між ними.

Для чого тут взагалі хороші актори?

Відповідно до сказаного вище, на харизматичних персонажів тут надіятися теж не варто. Актори, можливо, і непогані, але з ними не встигаєш ознайомитися.

Хоча все ж фільм якимось дивом зробив виняток, продемонструвавши у всій красі начальника концтабору, зіграного Олександром Мавріцом. Від цієї нахабної “совєтскої” свині, яка вважає себе богом та чхала на будь-які моральні принципи просто просочуєшся ненавистю.

Його образ нам справді сподобався, тож Олександру Мавріцу подяка за харизматично зіграну роль. Молодець, відігрався на повну.

А ось до образу Данила Червоного, колишнього командира УПА, у нас одразу ж виникло лише одне питання — Чому саме Микола Береза? Через зовнішність? Та ні. Може за харизматичність? Та теж ні. Можливо тоді у нього класний голос і дикція? Ні, жахливий голос.

Хоча до кінця фільму актор все ж змусив змінити думку про себе. Данило міцний, як горішок, мужній, рішучий та розумний, а його писклявий голос, можливо, зіграв лише на краще.

Краса червоної багнюки

А найкраще, що є у «Червоному» це все ж операторська робота. Не потрібно багато часу, щоб зрозуміти, що над кадрами, темпом знімання та позиціями камери працювали досвідчені люди.

Фільм справді знято дуже круто, і це стосується як дрібномасшстабних, так і великомасштабних планів.

Але все ж, якимось незрозумілим чином, при зніманні повністю просрали, грубо кажучи, сцени бійок.

Данило Червоний у виконанні Миколи Берези

Коли затівається рукопашна бійка з камерою відбувається казна-що. Вона постійно трясеться, смикається, перемикається, немов усі оператори раптом захворіли на тремор. Просто жахливо.

Ми все ж мали надії на фінальний бунт, на який натякали ще у трейлерах, але він виглядає не менш жалюгідно.

Під час перестрілок при всіх зусиллях зрозуміти хто кого вбиває просто неможливо. Це зумовлено схожим рівнем захаращеності вбрання солдатів та повстанців… але для чого я це все пояснюю, коли при рендері (якщо такий взагалі був) майже не підсвітили нічну темінь, через що кадри реально передають світло ночі, і на екрані все таке темне і незрозуміле, що хоч в око стрель.

Детальніше про рендер. Самий фільм виглядає гарно. Хороший грим, реквізити, незначна гра зі світлом та кольорами, доповнюючись хорошою операторською роботою, створює приємне враження від того, що відбувається на екрані.

Данило відмовляє у пропозиції “делить зону” та вирішує втікати

Але, як на мене, картинка все ж занадто природна, а прискіпливіша та глобальніша робота з кольорокорекцією і додатковими ефектами могла б зробити цей фільм не просто гарним, а дуже гарним.

Також ми б поставили під сумнів професійність апаратури для фільмування. Якість дрібномасштабних зображень та фокусування, або ж ефекту боке, бажають кращого.

Окремо варто замовити слівце і за музичний супровід. У фільмі він чудовий, хоч і місцями складається таке враження, що композитори просто поцупили мелодію в якогось американського блотняка, що грає в трешових бойовиках.

Втрачено?

І виходить цікава ситуація. Раніше українські фільми могли надіятися лише на хороший сюжет, проте не на картинку, і час від часу Україна створювала хоч і погані візуально, але хороші за сюжетом фільми.

Зараз же наші кіностудії здебільшого можуть дозволити і те, і те, але виходить здебільшого зробити лише одне.

«Червоний» — це поганий фільм із втраченим сюжетом, який сподобається хіба що тим, хто читав однойменну книжку, або ж тим, хто захоплюється українською історією середини XX ст.

З Днем Незалежності та ще одним невдалим вітчизняним фільмом!

ОЦІНКА: 5.5/10