Огляд фільму «Воно приходить уночі»

Із цим кінотвором склалася така ситуація, що критики фільм розхвалили, а от широка аудиторія абсолютно не була в захваті. Чому ж так сталося? Мені здається, основна проблема – хитрий маркетинг і невідповідні сподівання. Глядачі явно очікували від стрічки традиційного горору та відповідей на запитання, які можуть здатися визначальними при ознайомленні з промо-матеріалами. Навіть сама назва, як здається, вимагає чіткої й однозначної відповіді. Та «Воно приходить уночі» («It Comes at Night») зовсім іншого штибу. Тож раджу не читати розгорнуті описи, які можуть налаштувати на невірне сприйняття, та не дивитися трейлери й поготів. Вони показують надто багато кадрів і ще й уводять в оману як щодо змісту, так і щодо фокуса стрічки. У цьому огляді я спробую пояснити, чим мене вразила новинка, та на що варто розраховувати, плануючи її переглянути.

У центрі сюжету картини – сім’я, яка ховається в будинку глибоко в лісі, намагаючись захиститися від невідомої епідемії, що, ймовірно, заполонила світ. Одного разу до них навідується незнайомець, який просить допомогти його сім’ї…

Все. Фактично жодних інших подробиць про те, що буде відбуватися у фільмі, наперед знати не обов’язково. Та можна зазначити, які люди втілювали у життя цей проект. Що ж, найбільш знаний представник акторського ансамблю – Джоел Едгертон, відомий ролями у приквелі «Дещо», екранізації «Великого Гетсбі», трилері «Подарунок» та науковій фантастиці «Спецвипуск опівночі». Крім нього, у стрічці зіграли Райлі Кіо («Шалений Макс: Дорога гніву», «Дівчина за викликом»), Кармен Іджого («Фантастичні звірі і де їх шукати», «Чужий: Заповіт»), Крістофер Ебботт і Келвін Харрісон-молодший. Режисер і сценарист Трей Едвард Шульц до цього відзначився лише однією повнометражною роботою – драмою про власну сім’ю під назвою «Кріша», у якій його рідні грали ролі самих себе. Картина отримала схвалення критиків і декілька премій, зокрема на фестивалі South by Southwest.

Мабуть, найбільш цікавий елемент тут – дистриб’ютор фільму, адже ним є визнана незалежна компанія A24, серед попередніх релізів якої варто виділити такі солідні стрічки, як «Spring Breakers», «Ворог», «Лок», «Ex Machina», «Відьма».

На мою думку, «Воно приходить уночі» – першокласний фільм жаху. Можливо, один із найсильніших у цьому жанрі за останні роки. Хоча все ж таки точніше буде охарактеризувати його як надзвичайно моторошну й дуже потужну психологічну драму (з елементами трилера й горору). Тут мінімум зовнішньої динаміки, практично немає екшена і скрімерів, відсутній чітко окреслений антагоністичний образ, немає експозиції та побудови розлогої міфології, і навіть сюжет вимальовується далеко не одразу, а потім залишає по собі таку купу запитань, що треба ще постаратися, аби розібрати кожне з них (та це зовсім окрема тема).

Але що тут є, так це неймовірна в’язка атмосфера суцільного невідання й усеосяжного жаху, яка проймає від першого до буквально останнього кадру. Впевнена й зосереджена режисура, завдяки якій фільм полонить і не відпускає навіть після фінального кадру. Напружений і загадковий сюжет, що потребує максимально пильної уваги. Дуже сильні акторські роботи, завдяки яким персонажі прямо-таки живуть на екрані. Технічна довершеність (це стосується, зокрема, операторської роботи та звукового дизайну). Насущна проблематика, метафоричність, недомовленість – всі ці риси також притаманні стрічці.

Трей Едвард Шульц украй майстерно передає відчуття ізоляції, замкнутості, дезорієнтації. Герої спроможні лише робити припущення про те, що відбувається навколо них, що може прийти уночі та чи можна довіряти одне одному. Але відповідей немає. І правильних рішень, як упоратися із критичною ситуацією, можливо, теж немає. Так само й ми не можемо достеменно все осягнути, бо бачимо і знаємо рівно стільки, скільки й дійові особи. А якщо точніше, ми взагалі повністю прив’язані до погляду одного персонажа.

Непевність, невідомість і небезпека, яку переживають герої, органічно доповнюється острахом і параноєю, що перманентно посилюються. І згодом нічний кошмар наче постає в реальності, вторгаючись у неї, порушуючи саму її основу.

Мабуть, центральним елементом цієї гіркої, дискомфортної й дуже тривожної стрічки є спрямованість на сміливе дослідження людської психології. Тут порушуються питання функціонування сім’ї, людяності, недовіри, правомірності суперечливих учинків тощо. Це деякою мірою також пригнічена, скривлена історія дорослішання.

«Воно приходить уночі» можна порівняти з такими визначними трилерами/горорами цього десятиріччя, як «Ворог», «It Follows» і «Відьма». Шульц також висуває на перший план психологізм, вивчає страхи людини, яка стикається з незвіданим, будує незручну й бентежну атмосферу, не розкриває всі карти та вдається до дієвого саспенса.

Після цих кадрів (і до наступних) викладені деякі натяки. Мета – підказати, на яких, припускаю, значущих моментах, варто загострити увагу під час перегляду. Якщо ж ви не хочете знати завчасно абсолютно нічого, можете пропустити цю частину.

На яких елементах доцільно сфокусуватися:

• Картина
• Вода
• Дім (як лабіринт і мікрокосм)
• Червоні двері
• Співвідношення сторін дисплея

Про що бажано пам’ятати:

• Режисер підтвердив, що знає, що відбувається за кадром, та навмисно не вносить це у картину
• Як наголосив Шульц, усі страхи вкорінені у щось реальне. Крім того, за його словами, ніхто у стрічці не є божевільним (хоча один персонаж може бути ненадійним оповідачем)
• Переклад назви не передає зміст оригінального найменування повною мірою
• Фільми, які найбільше вплинули: «Останній нащадок Землі», «Ніч живих мерців», «Сяйво» (також постановник зазначав серед улюблених тематичних творів «Укриття», «Меланхолію», The Last of Us)

Отже, «Воно приходить уночі» насмілюється уникати звичних прийомів, ставити неоднозначні запитання й позбавляти однозначних відповідей, лякати не стільки візуальним рядом, скільки сутнісним змістом. Цей похмурий і сконцентрований параноїдальний драматичний горор вигідно вирізняється на тлі типових зразків жанру і справді неабияк вражає.