«Сторожова застава» — це той вінець, та зірка, яка може нарешті направити українській кінематограф у правильне річище. Вивести його на новий, світовий рівень і задати тренд усім іншим вітчизняним кіноробам. Врешті-решт, фільм показуватимуть у кінотеатрах Франції, Індії, В’єтнаму, Малайзії та кількох інших країн.

І ось після кількох років палких очікувань «Сторожова застава» вийшла у світ, та чи задала вона обіцяний тренд? Про це сьогодні вам і розкажемо в огляді наймасштабнішого українського фільму сучасності.

Дивіться відеоверсію:

Це наша краса

Перше, що помічаєш у «Сторожовій заставі» — це стиль. З першої ж сцени у нашому світі складається враження, що то зараз ми не в Україні, а в тій же Америці чи Європі: так вже облаштовані житла людей, їхній одяг та зовнішній вигляд у цілому. На мить навіть починаєш сумніватися, чи справді головний герой фільму — українець, але коли чуєш приємні вигуки «Вітя» і «Вовчик», то заспокоюєш свого внутрішнього патріота.

Це наш водоспад!

Далі. Русь-Україна, культові богатирі, пишнолиця руська дівчина з вінцем на голові. Чи красиво це все? Так. Чи доречно? Так. Чи патріотично? Так.

Частина фільму із пригодами у минулому справді виглядає дуже красиво. Відчувається, що над фільмом працювали довго і клопітливо. Усі персонажі виглядають привабливо, із відповідним гримом, гримасами на лиці та іншими потрібними родзинками.

Природа теж неймовірно красива. Переважно відчувається українськість тамтешньої флори, що й не дивно, адже уся ця краса зафільмована на території живої України (за винятком кількох половецьких сцен).

Серце до серця, дівка до хлопця

От масштабу лише трохи не вистачає. Та ж руська застава з вигляду надзвичайно маленька, як і село Лелече (хто вже дивився фільм, зрозуміє). Хоча якщо поглянути на ці укріплення як на повністю ручну роботу… Словом, історична частина непогана. Красиво, патріотично, фольклорно.

Олешко мій кумир!

Говорячи про акторську гру не розпочати із роботи Романа Луцького, що зіграв бравого хлопця Олешка просто неможливо. Настільки вже класнючо він зробив свою роботу!

Олешко — суб’єктивно найкраща частина «Сторожової застави». Він навіть у найскрутнішу мить залишатиметься жартівником і потішником із надзвичайною харизмою. Олешко красномовний, харизматичний, сміливий і дотепний. Розхвалювати його можна довго, але краще один раз то побачити у кінотеатрі, ніж… такий же раз почути це від мене. Тож рухаємося далі.

Рухаємося до акторської гри Даниїла Каменського, виконавця ролі Вітька, головного героя кінострічки. Загалом від школяра хорошої гри чекати не варто, але Данилко зіграв вельми добре. Його персонаж виглядає цілісним, хоч і не надто харизматичним. Вітько уже більш-менш сформувався як особистість, проте у ньому все одно відчувається дитяча доброта й переживання.

Окремої похвали також заслуговує Георгій Дерев’янський, що зіграв діда Овсія. Отакого бомбезного діда, що вміє і літаки будувати, і жартувати, і в чарах розбирається, і навіть половцям-жевжикам пики натовкти може.

Половецький хан aka смаглий йолоп

Решта акторів відігралися так собі. І не дуже добре, але й не як у воду опущеними. Хіба що половецький хан та його баба-чарівниця вийшли надто шаблонними.

Казковий вершник — реальний коник

Найболючіше місце цього фільму — сюжет. Книжку, ясна річ, поставити на екран не так просто. Але для того й є у фільмів за мотивами художньої літератури, як і в усіх інших фільмів, сценаристи, які повинні втручатися у вміст книги, правити і різати її, щоб отримати продукт із нормальним сюжетом.

Повість Володимира Рутківського ми не читали, але невтручання у деталі сюжету книги так і відчувається. Безглуздих і непотрібних сцен у фільмі хоч греблю гати, що згубно впливає і на хронометраж «Сторожової застави», роблячи фільм затягнутим.

Половців як гівна

А ось потрібних сцен або хоча б доповнень до наявних сцен не вистачає. Інколи щось діється без необхідної зав’язки, і хоча зв’язати все до купи можна самому, але так і відчуваються вічні проґави між сценами.

Не хочеться спойлерити, але коли на якогось Олешка, що загуляв лісом нападає невеликий загін половців разом зі своїм ханом, карл, ханом! Це сприймається як нісенітниця. Ну от що міг хан, який керує всім половецьким народом, забути разом із невеличким загоном своїх підопічних у лісі? А якби той же Олешко встромив йому у сраку добрячого коляка! І все, немає у половців хана, бо їхній хан повний бовдур.

Наведеному вище безглуздю сприяє також неправильне поєднання казкових і реальних елементів у фільмі. Казки тут більше, ніж реальності, що відчувається ще з першої сцени екшну. І з цієї кінострічки могла б вийти дуже навіть непогана казка, але ж бо повній казковій та героїчній цілісності тут заважають елементи суворої реальності. Жорстокі та брутальні половці, страхи Вітька, дещо пихаті підлітки створюють надзвичайну перепону для фільму, заплутуючи глядача: чи то він дивиться серйозне і доросле фентезі, чи добру дитячу казку.

“Ми на своїй землі вистоїмо!”

Та є у фільму і доволі хороші сторони. Місцями сюжет здатен робити драму. Є тут й один надзвичайно зворушливий момент, який так і навертає сльозу і претендує на культовість.

Єдине з важливого, що ще не згадали — знімання. Операторська робота у «Сторожовій заставі» непогана, проте далека від ідеалу.

Деякі сцени у фільмі дуже насичені і захопливі, деякі непропорційні та криві, але все ж поєднуючись із красивим зовнішнім виглядом суб’єктів фільмування операторська робота виглядає добре.

Робимо висновки

Дякуємо, що прочитали наш огляд українського фільму «Сторожова застава». Це справді хороший вітчизняний продукт, єдина серйозна проблема якого — сюжет. Але все ж навіть ця біда не критична, і назвати «Заставу» поганим фільмом язик не повертається.

Оцінка 7/10 і низький уклін для найкращого українського фільму сучасності.

Оцінка: 7/10