«Тихе місце»: багато галасу з чогось (огляд)

І на вулиці цінувальників хорору іноді має бути свято. Хоча б раз на рік (а частіше воно відзначається не так часто). І цьогоріч програму-мінімум Голлівуд виконав оперативно. Так, я кажу про новинку «Тихе місце» («A Quiet Place») від режисера Джона Кразінські (знаного як комедійний актор, зокрема у ситкомі «Офіс») та… продюсера Майкла Бея (знаного як чолов’яга, що підриває все в радіусі знімального майданчика). Зовсім не ті двоє людей, від яких чекаєш добірний фільм жаху. Але «Тихе місце» виявилося саме таким.

Стрічка концентрується навколо сім’ї, що усамітнено живе на своїй фермі після якоїсь глобальної катастрофи, яка фактично знищила цивілізацію. Хоча правильніше сказати, виживає. Бо оточують її таємничі істоти, які реагують на найменший звук. Тож аби не бути впольованими, фермери мають дотримуватися абсолютної тиші. Як ви можете здогадатися, це буде вельми непросто…

У простоті щастя. Принаймні у межах цього жанру ся теза справедлива на всі сто. Що й доводить «Тихе місце». В основі фільму лежить дуже проста й водночас дуже ефективна концепція: повна тиша – ключ до порятунку. Увесь твір будується на цьому ґрунті. З нього випливають і умови, у яких постійно перебувають герої, і їхня безпосередня поведінка протягом розвитку дії, і невідворотна небезпека, що її втілюють загадкові монстри. Концепція є базисом для напруження, жаху та, звісна річ, драми. А всі ці елементи, варто визнати, виконані на «відмінно».

Та все ж таки щоб досягти конкретного результату, мало просто заявити про концепцію або представити її в чистому вигляді. Її треба вправно реалізувати, та ще й докласти максимальних зусиль, аби витягнути з неї все, що можливо. І тут уже може бути проблема, добре знайома фанатам: чимало кінематографістів уміють сформулювати ефектну ідею (чи комплекс ідей) та моментально зацікавити, але тільки одиниці знають, як розвинути її у повноцінний гідний витвір. Серед них і Кразінські, який приєднався до списку фільммейкерів, що дебютом у цьому жанрі відразу голосно заявили про себе, як-от Девід Роберт Мітчелл («It Follows»), Роберт Еггерс («Відьма»), Трей Едвард Шульц («Воно приходить уночі»).

Кразінські тут і режисер, і один зі сценаристів, і виконавець головної ролі. І якщо до сценарної роботи можуть бути запитання, то вони точно не стосуватимуться інших двох позицій. Кразінські вмент занурює в особливі сутужні обставини та не зволікає з підвищенням ставок; уміло інтенсифікує трилер і лякає межовими ситуаціями; майстерно використовує тишу, а у потрібних сценах оголомшує звуком так, що страх проймає не самих лише персонажів; обходиться мінімумом діалогів і активно спирається на жестову мову; а у другій половині влаштовує нестеменні маркітні «американські гірки», на яких герої завсіди потрапляють з дощу та під ринву. І ще грамотно працює з акторами: як з дорослими (крім нього, це його дружина в реальному житті Емілі Блант із, як і зазвичай, неймовірною роллю), так і з дітьми, що здебільша ще складніше.

Вага ансамблю була справді величезна. Актори мали не просто створити вигляд реальної сім’ї, а ще й «змусити» глядача співпереживати під час усіх лячних нещасть та навіть мало не опинитися у чужій шкурі. І їм це однозначно вдалося (попри те, що деякі персонажі вдаються до хибних кроків рівня «я у хорор-фільмі»).

Важливо зазначити, що хоча формально перед нами монстр-муві, «Тихе місце» все-таки аж ніяк не про монстрів (які, до речі, почасти досить добротно реалізовані), а про сім’ю та виховання. Що збагачує стрічку змістовим навантаженням і натужним драматизмом. Хоча і про виживання вона так само.

Окрім усього іншого, це є гарний приклад того, як спорудити скрушне, тривожне та (чи не найголовніше!) неприкрито страхітне кіно без проливання літрів крові та смакування жахливих подробиць. Без акценту на ці аспекти треба вже реально викручуватися з розумом, знаходячи пригожі шляхи створення потрібного ефекту, із чим добряче впорався Кразінські. А втім, як же творці фільму вхитрилися отримати «сімейний» рейтинг PG-13 – це те ще запитання.

Маю додати, що до окремих елементів сценарію можна справедливо прискіпатися. А саме до пласкуватих персонажів, не завжди логічних учинків, не дуже обґрунтованої світобудови та навіть до самої уривистої кінцівки, після якої майнула думка: «Ем… справді?!». Та ці прогалини залишаються незначущими й легітно затьмарюються вищевказаними сильними сторонами стрічки.

Висновок

«Тихе місце» – чудовий фільм жаху, що знається на своєму ділі. Це високоякісний представник жанру з оригінальною концепцією, гідною режисурою, виправданою претензією на інтелектуальність і справжнім страховищем. Можу порадити звернути увагу на новинку всім, хто цікавиться хорорами. А тим, хто дивиться їх лише зрідка, занотувати собі про всяк випадок.