Перший «Рубіж» був файний. Трейлер другого «Рубежу» був файний. Трейлери, що показували перед сеансом другого «Рубежу», були файні. Як думаєте, на що все вказує? Та ні на що! Бо цей фантастичний бойовик реально слабкий і навіть набридливий. І коли я кажу «реально», то не для красного слівця. «Тихоокеанський рубіж: Повстання» («Pacific Rim: Uprising») зумів мене втомити менш як за дві години свого незначного хронометражу та у найліпшому можливому форматі – IMAX 3D (і до того ж чи не єдиному, в якому взагалі був хоч який-небудь сенс дивитися).
«Тихоокеанський рубіж: Повстання» – це коли трейлер кращий за фільм
Перша картина – та ще маячня, але кльова, зроблена з любов’ю та увагою до деталей. Бо це був проект персональної пристрасті Гільєрмо дель Торо («Лабіринт Фавна», «Форма води») у палітурці великого, гучного і глупуватого балагана. Я в жодному разі не вважаю його досконалим – там є свої проблеми. Але сиквел, знятий дебютантом у великому кіно Стівеном С. ДеНайтом («Спартак», «Шибайголова») – це майже та сама маячня, тільки без епітета «кльова». Безплотна, штучно-трафаретна студійна примха, яка своїм єством лише ще краще виявляє принади оригіналу. Тоді як у першому «Рубежі» була особлива атмосфера, яскраво виражений індивідуальний стиль, неймовірний музичний супровід і повабне невгамовне завзяття, другий створює враження типово вбогих, машинально зібраних докупи відсебеньок.
Зізнаюся, я чекав на прийнятне видовище. Найбільше я хотів отримати фан, і начебто всі промо його обіцяли. Але я помилився в одному ключовому аспекті: дві хвилини соковитої забави у трейлері не є рівнозначними двом годинам хистких потуг куховарити щось легкостравне й веселе. Коли однаково нічого путнього не виходить! Бо сюжет – ахінея, діалоги – марнослів’я, більшість персонажів – картон.
До того ж знято це дуже по-простацьки. І якщо бойові сцени мають досить добрий вигляд (вони чіткі й розбірливі – це все ж таки не «Трансформери»), то про всі, що крім них, цього не сказати. Просто нема за що оком зачепитися. Але що вже вдіяти, як навіть самі битви (які могли би бути зерном серед полови) не засипати компліментами! Оригінальністю вони не іскряться. Ані якісної, ані кількісної переваги над показаними п’ять років тому не мають. Цікавих кайдзю тут немає. І цікавих єгерів майже немає (хіба що «Забіяка», якого мало). Також фільм увесь час кудись поспішає і робить це незграбно. Ані сценарій, ані монтаж не допомагають, і замість динаміки здебільшого отримуємо кашу.
Мало хто потішив своєю роботою над стрічкою. Але ці двоє – точно
Що справді є вдалим у цьому кіно? Окрім порядних центральних ролей Джона Боєги («Чужі на районі», «Зоряні війни») та Кейлі Спейні (її повнометражний дебют), це той факт, що творці постаралися зробити антиприклад, який наочно демонструє:
- Як забути про чи не найколоритнішого персонажа оригіналу (ви знаєте, про кого я)
- Як назнущатися (ще й різними способами) з персонажів оригіналу, які повернулися (маю на увазі Мако Морі у виконанні Рінко Кікучі та Ньютона Гейзлера у виконанні Чарлі Дея)
- Як залишитися без одного з найкрутіших композиторів сьогодення
- Як схопити облизня у створенні героїв-підлітків, коли у Голлівуді врешті-решт навчилися адекватно їх виписувати
- Як нав’ючити деякі моменти оригіналу додатковим трактуванням, коли воно не потрібне й у кінцевому підсумку ні на що не впливає
- Як зробити останню сцену такою, що хочеться закотити очі під лоба
- Як зняти блокбастер, у якому від докучливості не рятують навіть велетенські роботи, що дають духопелів велетенським монстрам
Висновок
Без дель Торо вже не торт
Абияк зроблене абищо, аби будувати на піску власну франшизу. Перша стрічка була суто одноразовою і не близькою до довершеності, а прецінь зі стилем і добротною режисурою. Узагалі розвивати її далі та ще й без стрижневих компонентів – доволі абсурдний задум. Ну, а реалізовувати так жалюгідно – сором і поготів.
Я якось витерпів «Тихоокеанський рубіж: Повстання», але полегшення від цього небагато.